fbpx

Познайомилися ми з Ігорем ще в школі, коли нам було років по 15. Cпілкувалися досить тепло, але до стосунків не доходило. Як кажуть зараз – френдзона. А справа вся в тому, що він був красенем, а я – гидким каченям. І ось зустрілися ми через 20 років

Мені Ігор дуже подобався, але зізнатися в почуттях я не наважувалася, адже навколо цього красеня завжди зграйками кучкувалися гарненькі дівчата, куди вже мені до них. Дивно, але при всій популярності я його ніколи не бачила під ручку з дівчиною. Але відвертих запитань на цю тему не задавала – не моя справа. Загалом, так ми з ним додружили до випуску, а потім опинилися в одному університеті, правда, на різних факультетах.

Окремо потрібно сказати про почуття гумору Ігоря. Іноді він мене дуже веселив, але часом просто дратував. Наприклад, для нього було нормально викрасти з моєї сумки конспекти за 20 хвилин до здачі іспиту. Або налякати мене десь із-за рогу. Або ж в супермаркеті засунути мені в кишеню якусь шоколадку, щоб вона запищала на касі. З іншими дівчатами він так не поводився, ну а я-то що – своя в дошку, зі мною можна.

Хоча, справедливості заради треба відзначити, що в інституті я почала гарнішати, адже мама вже не забороняла мені фарбувати волосся, робити макіяж і ходити на підборах. Але все одно до рівня Ігоря я не дотягувала. І ось зустрівся мені мій майбутній чоловік. Не скажу, що це був хлопець моєї мрії, але якась іскра майнула. Ігор поступово дистанціювався, та в мене й часу щось на нього не було більше. До того ж після універу він поїхав в інше місто. Ну, а я вийшла заміж.

Іноді я згадувала про свого старого друга, але це було не більше, ніж приємні епізоди з безтурботної молодості. Рада була, коли знайшла його в соцмережах. Думала, що вже одружений, діти є, але ні – живе людина холостяком собі на втіху. Почали зрідка листуватися, він жартував, як завжди, і піднімав мені настрій. Йшли роки, я встигла народити двох дітей і розлучитися. З чоловіком розійшлися досить мирно, але все одно життя перевернулося з ніг на голову. Рік прожила, як в тумані, нікого не хотіла ні бачити, ні чути.

Але одного разу на 8 березня я отримала привітання від Ігоря. Було приємно, тим більше, ми давно не спілкувалися. Він і не знав, що я в розлученні, був вкрай здивований цією новиною. Зав’язалося листування. Ігор на той час міцно влаштувався в місті, куди переїхав багато років тому. Досі не був одружений. На питання «чому» – віджартовувався.

Одного разу зателефонував, сказав, що проїздом в моєму місті, запропонував зустрітися. Була рада побачити його через стільки років і зовсім не очікувала, що ми так добре проведемо час. Поступово зав’язався роман і Ігор зізнався, що любив мене все 20 років, зі школи. Він ховав це почуття, пробував будувати стосунки з іншими жінками, але якось не складалося, тим більше, тільки я витримувала його дивні жарти.

– Чому ж ти мені раніше не сказав? – питаю я в цілковитому здивуванні.

– Тому що я дуже сором’язливий.

– Ну, міг би якось натякнути …

– Я натякав, але мої натяки виглядали настільки дивно, що ти сприймала їх як тупі жарти. До того ж ти була такою неприступною, а потім у тебе хлопець з’явився, заміж вийшла.

– Ну, ти б ще почекав років 10, я б ще пару раз заміж вийшла і ще б трьох дітей мала, – жартую я, а у самої на очах сльози. Вирішено було виправити помилку молодості. Я тоді боялася нових стосунків. Та й не знала, як діти сприймуть. Але вирішила ризикнути і не прогадала. Ігор дійсно виявився людиною, яка мені цікава. До того ж він проявив себе як надійна людина, на якого завжди можна покластися. Особливо тішило те, що він знайшов спільну мову з дітьми.

Давши нашому роману випробувальний термін, ми одружилися, я взяла дітей і переїхала в інше місто. Чи замислюємося про поповнення в сімействі. Нарешті, всі ми щасливі.

Позначки:
facebook