Позичила моя сестра свою весільну сукню родичці. Чекає свої речі назад. Минув місяць, два, на третій дзвонить тітці. Та видає: – Ой, ти знаєш, наша Світланка вже продала свою сукню, туфельки їй зараз стали в нагоді, сезон. А фату, кажуть, віддавати не можна, тому вона її не віддасть

Сестра моя виходила заміж на початку 90-х. Самі розумієте час який, але вона у мене дівчина зі смаком, тому сукня була дуже гарна, фата просто незрівнянна, а білі туфельки імпортні, шкіряні. Загалом красуня.

Весілля відгуляли, минуло кілька років. Дзвонить сестрі наша мама. На прохання своєї сестри, нашої тітки. У тої син одружується, а невістка нещодавно побачила фото з весілля моєї сестри і загорілася виходити заміж в такому ж вбранні. Хочу – не можу, називається.

Сестра моя не проти в принципі, але з поверненням. Обумовили цей момент, сестра позичає своє вбрання безкоштовно, але і тому він повернеться повністю. Сукню збиралися продати, в туфельках можна і ходити, а фата повинна залишитися на пам’ять. Ті звичайно запевнили, що так і буде.

Віддали їм вбрання, весілля відгуляли красиво. Нас, до речі, не запросили. Чекає моя сестра свої речі назад. Минув місяць, два, на третій дзвонить тітці. Та видає: – Ой, ти знаєш, наша Світланка вже продала СВОЮ сукню, туфельки їй зараз стали в нагоді, сезон. А фату, кажуть, віддавати не можна, тому вона її не віддасть.

Сказати, що ми всі були в шоці – нічого не сказати. Мама наша зателефонувала нареченій, так та її послала так, що у нашої мами, яка за словом в карман ніколи не полізе, навіть слів не було відповісти. Пам’ятаю сестра дуже плакала, але … Більше ми не спілкуємося.

А ви як вважаєте, варто своє весільне вбрання позичати чи продавати? Чи може потрібно зберігати?

Фото ілюстративне з вільних джерел