Пpигoлoмшила батьків новиною про швидке заміжжя. Мама розплакалася, у тата засмикалося праве око. Я їх обняла зі словами: «Не хвилюйтеся, це просто репетиція». Так і вийшло

Я заміжня вдруге. Добре пам’ятаю свій перший досвід. Ми познайомилися, будучи студентами і довгий час сухо кивали, стикаючись в холодних інститутських коридорах.

Він носив довгий «айседоровский» шарф і черевики на товстій підошві. На його худих чаплевих ногах ті виглядали чужорідним тілом. Хлопець широко посміхався, демонструючи щілину між передніми зубами, і після кожної пари виходив на перекур з паперовим стаканчиком «MacCoffee». Стpaждав від сезонних афeктивних рoзладів і впадав в тривалу сплячку.

В один із днів приїхала додому і приголомшила батьків новиною про швидке заміжжя. Мама розплакалася, а у тата засмикалося праве око. Я їх обняла зі словами: «Не хвилюйтеся, це просто репетиція». Так і вийшло.

Ми постійно з ним репетирували сімейне життя, не створивши нічого путнього. Всі чекали, що «п’єса» чудесним чином напишеться сама, і що хтось замість нас придумає сімейні традиції, спланує відпустку, намацає спільніі знаменники. Розбавить будні. Влаштує свято.

Тільки в усе потрібно вкладатися. В освіту, в свою фізичну форму, в дітей, затишок, улюблену справу. Неможливо приготувати борщ, не порізавши соломкою овочі. Нереально отримати квітучу орхідею, якщо не поливаючи її хоча б раз на тиждень. Немає жодних шансів жити в чистоті, не бігаючи зі шваброю і «містером Мускулом». Все те ж саме в стосунках. Ними потрібно займатися, хоч як крути.

З народженням дитини я трохи здала. Більше не ховаю під подушку квитки на концерт групи «Млин», не засовую в кросівки новий м’ячик для сквошу і не лечу в порт в костюмі Мальвіни, щоб зустріти чоловіка з відрядження. Ми перестали говорити про себе і свої почуття. Ми взагалі перестали обговорювати щось, крім як пюре з брокколі, майбутнє щеплення, флісову піжаму, купання в хвойному екстракті і повзання по-пластунськи.

Наш малишонок ненав’язливо став на чолі і я, якщо чесно, злякалася за нас, як за пару. Тому минулого тижня замовила цукерки ручної роботи, підписала милими словами листівку, склала все це в пакет і прив’язала стрічками до ручки авто. Півгодини чергувала на парковці, штовхаючи коляску вперед-назад. Називається, мовляв час виходити. Він обіцяв через хвилину, які хвацько множилися то на сім, то на вісім. У підсумку, коли Андрій дістався до машини, подарунковий пакет бовтався порожнім. Комусь із перехожих наш сюрприз виявився важливішим.

Читайте також: “Як побачила його на порозі, ноги підкосилися, дочка представила нам свого коханого. Соромно було щоб сусіди побачили їх разом”

Стосунки будуються щодня. Особливо, з появою дітей і впевненості в непорушності сімейних уз. Коли починаємо хизуватися один перед одним у старих піжамах і вовняних шкарпетках. Забуваємо про річниці весілля, кавування на балконі, суботні келихи вина і про те, що тільки ми несемо відповідальність за поезію подружнього життя. Адже тільки ми вибираємо в яку риму нам жити.

Автор – Ірина Говоруха

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram