Про “походеньки” чоловіка Ніна дізналася на дитячому майданчику. Подивившись на чужу дитину, вона все зрозуміла, чия це дитина. Довго не могла повірити

Ніна не була схильна до своїх сумнівів.  ЇЇ інтуїція була дуже сильною, хоча вона це пояснити не могла. Але так було. Вона була практично впевнена в своєму чоловікові, Андрію. Вони разом прожили п’ять років, і між ними існувала здавалося б непорушна довіра, любов, розуміння, підтримка і плани на майбутнє. Він завжди говорив погано про чоловіків, які ходили на ліво. Говорив, що це не є “справжні чоловіки”, якщо бігають за гарними спідницями. А от зберегти щастя, гармонію, повагу та вірність у сім’ї, ось справжній чоловічий поступок ну і жіночий, звісно.  Ось справжня сім’я.

Андрій був з тих, хто вважав чоловіків, які ходять на ліво- слабаками.

Ніна працювала вчителькою в школі, Андрій — маркетологом у великій компанії. У них було двоє дітей: шестирічна Оля та чотирирічний Микита.

Щодня вони вирушали на майданчик після школи, гуляли, розмовляли, ділилися переживаннями — просте, але таке важливе родинне щастя.

Того дня Ніна була на майданчику з дітьми. Погода була прекрасна, сонце світило, а діти бігали, сміялися й гралися з іншими малюками.

Ніна сиділа на лавці, пильно спостерігаючи за ними. Раптом її увагу привернула маленька дівчинка, яка гралася з Олею. Вона була близько одного віку з Олею, але виглядала трохи серйозніше і мовчазніше.

Ніна помітила, як дівчинка дивилася на Олю з цікавою усмішкою, а потім обережно підійшла  до неї.

— Ой, ти яка гарна! — сказала маленька дівчинка Олі, злегка торкнувшись її руки.

Оля, наївна й привітна, відповіла: — Дякую! А ти чия?

Дівчинка задумалась, потім відповіла: — Моя мама каже, що я — це її маленький ангелик.

Ніна зацікавлено дивилася на дівчинку, але не могла зрозуміти, чому раптом мурашки пішли по шкірі. У той момент вона побачила, як з-за дерева з’явилася жінка, яка була з цією дівчинкою.

Жінка підійшла до них, і Ніна відразу ж зрозуміла, чия це дитина. Це була незнайома, але дуже знайома жінка.

Вона вже не раз бачила її фотографії в телефоні Андрія — це була Ксенія, одна з колег Андрія по роботі, з якою він не раз їздив на бізнес-зустрічі.

Але як вона могла бути з цією дитиною? І чому Ніна була впевнена, що це її дитина?

Ніна не могла йти від цієї думки. Вона відчувала, що щось непоправне сталося, але не могла ось так просто поставити все на місце. В її голові крутилися запитання, а думки плуталися.

Підходячи до своєї дочки, жінка спокійно сказала: — Доброго дня! Я бачу, ваші діти чудово граються. Ніна відповіла, намагаючись зберегти спокій: — Так, Оля любить знайомитися з іншими дітьми.

Жінка посміхнулась і знову поглянула на малечу: — Це моя дочка, Аня. Я Ксенія. Ніна злегка кивнула. Вона знала це ім’я. Ніби зі світу паралельного, спогади виринали в голові, де Андрій розповідав про Ксенію, але зовсім інший контекст.

Вона пам’ятала, як він захоплювався її професіоналізмом, їх спільними поїздками. Важко було повірити, що вони могли б мати таке спільне.

Ксенія помітила її напружений погляд і злегка змінила вираз обличчя. — Ви не хвилюєтесь за дітей? — запитала вона, помітивши, як Ніна уважно поглядає на її дочку. — Вони чудово ладнають.

— О, я просто трохи здивована, — відповіла Ніна, з усмішкою намагаючись приховати хвилювання. — Як давно ви тут?

Ксенія легко знизала плечима.

— Ми тут уже кілька тижнів. Я приїхала до міста по роботі, і Аня дуже полюбила цей майданчик.

Ніна мовчки кивнула і відвела погляд. Вона не знала, що ще сказати, але в її серці відчувалася важка правда, яку було неможливо ігнорувати.

Вона вирішила поговорити з Андрієм пізніше, але в той момент не могла навіть уявити, як вона витримає цю розмову. Після того, як Ксенія і її дочка пішли, Ніна залишилася сидіти на лавці, ніби втративши зв’язок із реальністю.

Її діти все ще гралися, але вона вже не могла зосередитися на цьому. Всі її думки були спрямовані до однієї простій, але руйнівної думки: що як ця дитина — дочка Андрія?

Ніна намагалася не розповісти Олі про свою турботу, але на вечірньому зборі, коли вони повернулися додому, вона не змогла мовчати.

— Андрій, я сьогодні бачила на майданчику одну жінку, Ксенію, — почала вона, намагаючись звучати спокійно. — Вона була з маленькою дівчинкою, її звуть Аня. Ти знайомий з ними?

Андрій, який саме розкладав газету на кухні, на мить застиг. Він не відповідав миттєво, і це вже було насторожуючим.

— Так, я знаю її, — сказав він, злегка відвернувшись. — Вона — моя колега.

Ніна відчула, як серце почало прискорено бити, і вирішила не затягувати розмову. — Я думаю, що ця дитина — твоя, — сказала вона, намагаючись тримати голос спокійним.

Андрій мовчав. Він не дивився на неї, не рухався. Тиша була важкою. — Ніна… — почав він, і голос його звучав таким, як вона ще не чула. — Я не хотів, щоб ти дізналася так. Це сталося давно, і я дуже шкодую. Я… не знаю, що й сказати.

Ніна почувала, як всередині. Вона дивилася на чоловіка, якого колись любила, і не могла повірити, що це відбувається насправді.

— Ти маєш іншу, Андрію? — запитала вона, ледве стримуючи сльози.

— Так, — сказав він тихо. — Це була моя помилка. Я зробив це, коли був ослаблений. Я ніколи не думав, що це вийде ось так…

Ніна відчувала, як сльози починають котитися по її щоках. Вона не могла вірити в це, але щось всередині не залишало місця для сумнівів. Ця дитина була його, і зрадивши її, він зрадив усе, що вони будували разом.

Ця історія змінила Ніну назавжди. Вона не могла просто так забути про те, що сталося. Вони ще не раз обговорювали це, але жодна розмова не принесла їй полегшення.

Андрій намагався виправдати свої вчинки, але Ніна вже не могла залишатися з ним. З часом, на майданчику, де все почалося, Ніна більше не приходила.

Вона знову почала будувати своє життя, вже без чоловіка, з новим розумінням того, що справжня любов — це не тільки почуття.

Любі мої читачі, чи сподобалась вам історія? Історія написана на правдивих фактах.

Автор: Валентина Довга

You cannot copy content of this page