Вечір плавно переходив у ніч, а Ліля зі сльозами на очах викидала чоловікові речі з балкону. Володя, чоловік Лілі, не витримавши цього пішов до сусідньої кімнати, скаржитися тещі, яка у них зараз гостювала.
–Не хвилюйся, синку, – заспокоювала та зятя, поки Ліля обшукувала шафу.
– Заспокоїться, нікуди їй діватися.
– Якщо доживу, – зітхнув Володя. Гримнув дверима, та й пішов ночувати до приятеля.
А Ліля проплакала всю ніч.
– Все, я більше не можу, – зранку сказала жінці мати. – Я додому, і онуків з собою візьму. А тобі раджу порозумнішати. Чоловіка втратити легко, а ось знайти заміну– складно у теперішній час. Ти ж уже не молода.
Ліля зачинила за матір`ю двері і стала готувати борщ. Потім довго стояла перед дзеркалом і розглядала себе. Та все-одно собі не сподобалася, подумала про те, що не дивно, що у Володі є утішителька.
Спіймала їх Ліля майже на гарячому – у молодої самотньої сусідки чоловік розстібав сорочку. Ліля тоді перебила у суперниці майже всі тарілки. На виправдання чоловіка, про те, що заміняв сантехніку і випадково забруднив одяг, не реагувала. Тиждень демонстративно не розмовляла з Володею, а тоді вирішила, що слід його вигнати. Ще й мати чомусь стала на бік зятя.
Минали дні. Володя не повертався додому. Знайомі розповідали, що почав сильно вживати оковиту.
– Мені краще самій, – відказувала сусідам Ліля. – Вам краще не пхати носа, куди не просять. А я зараз до перукаря та куплю сукню нову. Ще матиму чоловіка, як захочу!
Ліля красувалася у новій сукні та черевичках, усміхалася привітно усім, особливо, чоловікам. Та чомусь ніхто з них не спробував із нею познайомитись. Минуло іще декілька днів. Якось зранку в двері постукала та сама молода сусідка.
– Чого тобі треба? – сердито запитала Ліля.
– Та на весілля хочу запросити, – відповіла сусідка. – Нарешті зважився мій однокурсник. – До речі, я не серджуся за побитий посуд – кажуть, на щастя! Лілі стало трохи погано, та задзвонити чоловіку не дозволяла гордість.
Враз, визирнувши у вікно, побачила там Володю, який збирав розкидані Лілею по землі брудні речі.
– Зможеш їх випрати, – сказав чоловік стоячи на порозі .
– Добре, що не було дощу, – подумала із полегшенням Ліля та взяла речі з рук чоловіка і кинула в пральну машину.
