«Пробач, Маш! – заливався Федя сльозами, – лихий попутав, ніколи такого більше не повторю! Дітьми присягаюсь, пробач! Нема мені без тебе життя!» Дружина жалісливо дивилась на нього, гладила спину, яка від гіркого каяття здригалася і примовляла: «Ну, гаразд, прийшов же. Значить все добре. Не плач!”

А сама думала: «Дивно, раніше менше, ніж на два тижні, не йшов. А цього разу всього – всього два дні. Я і не чекала його так швидко. Навіть борщ не зварила».

Повторюючи її думкам, старший син відірвався від своїх зошитів і філософськи заявив: «Тату, ти цього разу чогось рано. Виперли чи що?»

Стогін припинився, і батько строго подивився на сина. «Так, дуже великий, – подумав він, а вголос сказав, – цить, дрібний! Мовчати, коли дорослі розмовляють».

«Щось син зовсім перестав мене поважати, – думав він, – це все – її виховання! Давненько я його не вчив! Треба якось зайнятися».

Але хлопчик не вгавав: «Мамо, і що? Знову пробачиш? Я тут в книжці одній прочитав, що зрадники не змінюються, у них натура зрадницька, Юди».

«Ну, це вже занадто! – Федя схопився, однією рукою замахнувся на сина, а інший поспіхом намагався зняти з себе ремінь. – Зараз я тобі покажу!»

«Чого покажеш то? Те, що тітці Тані показував?». Папаша задихнувся від обурення і хотів було накинутися на сина, але натрапив на погляд дружини, спокійний, втомлений і якийсь інший, нерідний.

«Та ви чого? З глузду з’їхали? Подумаєш, мужик відпочив пару днів! Трагедія чи що?» Дружина повернулася і пішла на кухню, мимохідь кинувши: «Їсти будеш?». Вона йшла і думала: «А син то який? Виріс.»

Федя поплентався в кухню і сів за стіл. Маша мовчки розігріла вчорашні котлети, порізала хліба, виклала помідори і сіла поруч. «Нам треба поговорити, – тихо, але твердо початку вона, – ти сам бачиш, діти ростуть. Раніше твої витівки були тільки нашою з тобою справою. Я могла прощати або затаїти образу, в будь-якому випадку це було тільки моєю проблемою. Але все змінилося. Я не говорила синові, де ти. Він сам якось дізнався. Шила в мішку не сховаєш.

Містечко то маленьке. У Тетяни діти в ту ж школу ходять. Напевно, там і розбовтали про те, що у них дядько Федір ночує. Я не дозволю, щоб мій син ріс з відчуттям, що його батько – зрадник. Я волію, щоб у нього зовсім не було батька. Ти мене зрозумів? І спробуй його покарати або що-небудь сказати. Отримаєш від мене по повній. А тепер іди, мийся і лягай спати. І що б ні слуху, ні духу! Я тебе попередила. Більше не пробачу!»

Фото ілюстративне з вільних джерел