Я була одружена 2 рази. Першого чоловіка любила дуже сильно, красень був, велелюбний.
Довго заплющувала очі на його «пустощі», все себе налаштовувала, що треба знайти підхід. Поки що чоловік не підняв на мене руку.
Дружини слухняні нікому не цікаві, вони лише дратують. Взяла сина-дитину і пішла на квартиру.
Перейшла на іншу роботу, отримала своє житло у комуналці. Довго не могла відійти від цього розриву.
Згодом відпустило. Доглядали багато хто, обрала того, який ходив як тінь пару років за мною.
Ми разом працювали. Тоді матеріально особливо ніхто не вирізнявся.
Цей «другий» вже був одружений. Довелося пройти через багато неприємностей, у тому числі й переслідування першого чоловіка.
У цьому другому шлюбі я себе жінкою відчула, коханою.
Напевно, я не любила другого чоловіка, але я була йому вдячна, він у будь-якій ситуації був поряд.
Для мого сина другий чоловік став справжнім батьком, який вже у випускному класі офіційно усиновив, так вони самі вирішили.
Мої діти носять одне прізвище та по батькові. Я вже давно втратила другого чоловіка, але його прізвище довго ще оберігало наших дітей, чоловік залишив добру пам’ять про себе, його друзі досі його не забули.
Пройшло вже 25 років після того як не стало чоловіка. І дорослі вже наші діти дбають і про мене, і про могилу батька.
Онуки знають цього діда, хоч і ніколи не бачили.
А у першого сімейне життя так і не склалося.
Ніколи нічого не хотів, заробляв мало, шукав винних.
Я дуже вдячна йому за науку.
Автор: Оксана
