Кілька днів тому мене відвідала на той момент майбутня свекруха, з якої у нас були дуже напружені стосунки. А якщо бути точніше, то вона просто навіть імені мого знати не хотіла. Але раптом приїхала до нас в гості, хоча адреси навіть не знала. Звичайно ж, мені відразу стали зрозумілі її меркантильні цілі. І я сказала їй своє чітке «ні» на всі запити.
Проклинаючи мене, вона пішла з гордо піднятою головою. Це-то я пережила. Тільки ось незрозумілим залишився один момент, звідки вона адресу дізналася, якщо я їй не давала, в гості не запрошувала. Ще тоді я зрозуміла звідки дме вітер. Але вирішила дочекатися вечора, хоча мене ось розривало, хотілося подзвонити Микиті і сказати, що я про все це думаю.
На допомогу прийшли заспокійливі. Закинувшись ними пару раз, мене відпустило, не зовсім, звичайно, але до вечора дотерпіла.
Микита прийшов як ні в чому не бувало. Запитав, що на вечерю. Я мовчки поставила перед ним тарілки і сіла навпроти.
– Ти нічого не хочеш мені розповісти? – запитала я його.
– А що хіба щось трапилося? – подивився він на мене невинними очима.
– Твоя мама приходила, – зайшла я з іншого боку.
– Ааа, ось ти про що, все-таки дійшла значить, – простягнув він, очі тут же забігали.
– Ти їй дав адресу?
– Ну так, вона поговорити з тобою хотіла, я подумав, що, може, налагодите стосунки перед весіллям, – швидко промовив він на своє виправдання.
– А ти знаєш, навіщо вона приходила? – повільно запитала я свого в той момент нареченого, дивлячись йому в очі. Микита відвів погляд в тарілку.
– Ну, в загальних рисах, – розпливчасто відповів він.
– Ах, в загальних рисах, значить, – схоже заспокійливі перестали діяти, – а ти знаєш, що твоя мама хотіла, щоб я твою сестру влаштувала до себе на роботу.
– Ну, і що в цьому такого, майбутні родички же, – сказав він.
– Але ти ж прекрасно знаєш, що ця посада у нас одна, і я не можу її рекомендувати на це місце, тому що воно моє, – чітко промовила я.
– Ось, Алісо, завжди ти була егоїсткою, – відмахнувся він від мене, – могла б що-небудь придумати, що тобі складно чи що … А то і маму засмутила і на мене наїжджаєш.
– Та що ти кажеш, – підвищила я голос, – а ще вона хоче, щоб твоя сестра з її хлопцем жили з нами, – з єхидною посмішкою вимовила я, розуміючи що Микита з ними заодно.
– Ну нехай поживуть, он скільки місця вільного, все одно ти весь час зайнята, то проекти свої робиш, то шиєш, а тут буде хоч з ким поспілкуватися, – нахабним тоном відповів мені майбутній чоловік.
– А мене взагалі хто-небудь запитав, чого я хочу?! – вигукнула я.
– А чого тобі не вистачає? Пропозицію я тобі зробив, заміж скоро вийдеш, що тобі ще щось треба?
Це переходило всі межі. Моєму терпінню в цей момент прийшов кінець.
– А я не хочу думати про твою родину, вони мене люто ненавидять, а я повинна їм посміхатися і робити те, що вони захочуть. Ну вже ні! Це поки твоя сім’я, ось ти і вирішуй їх проблеми. А я не хочу бачити в своєму будинку сторонніх людей, не хочу втрачати улюблену роботу, тільки тому що Юлі потрібніше. Нехай спочатку освіту отримає, а потім вже мріє …
Мабуть, я перегнула палицю. Микита почервонів, відкинув убік виделку.
– Ось як ти заговорила. Занадто рано я вирішив з тобою одружуватися, не гідна ти поки стати моєю дружиною. Правильно мама говорила, що наша сім’я не для тебе. Дострибалася, докричалася? Не буде ніякого весілля! Зрозуміла?! – з цими словами він схопив свій телефон, помчав в коридор, одягнувся і грюкнув дверима.
Я тихенько опустилася по стіні. Таким я свого невдалого нареченого ще не бачила. Що це зараз було? Або він уміло приховував свої емоції весь цей час … Загалом, проридала я весь вечір від гіркої образи і розчарування. Невже я могла так сильно помилятися.
Фото ілюстративне спеціально для Особлива
