Зоя Іванівна – пенсіонерка з другою групою. У неї двоє дітей: старший син і дочка. Синові 59 років, а дочці 51. Самій бабусі в цьому році виповнилося вісімдесят. Незважаючи на вік і проблеми з серцем, Зоя Іванівна дуже активна і працьовита людина. Слава Богу, але бабуся справляється з усіма життєвими клопотами і побутовими справами. А життя у неї дуже непроста.
Син – неблагополучний. Ось уже як 34 роки не працює і живе на повному забезпеченні у матері. Як прийшов з армії, відслуживши ще в Радянському Союзі, так все. Позначився невдалий шлюб і розлучення через півроку після весілля.
Дочка, Надія, також не змогла влаштувати своє життя і, проживши майже до п’ятдесяти років в окремій квартирі, продала її і приїхала назад до матері. Надія сама зазнає серйозних неприємності зі здоров’ям і бачить в мамі єдину підтримку і опору. Але, яка може бути опора в вісімдесятирічної жінці? Їй самій підтримка серйозна потрібна.
Проте, дітей геть не виженеш, ось і залишилася Зоя Іванівна одна з двома дорослими і безпорадними дітьми на плечах. Єдиний дохід – пенсія самої жінки. Плюс допомога по інвалідності невелика. Зараз, коли бабусі виповнилося вісімдесят, пенсія трохи більше стала, але незначно, адже в такій країні живемо.
Жінка, не дивлячись на те, що повністю утримує своїх дітей і забезпечує сім’ю продуктами, примудряється ще й відкладати фінанси на чорний день. «На останню путь!» – каже. І виходить у неї цілком непогано, працююча молодь ще б повчитися могла. Зібралася цілком пристойна сума, тисяч 5-7. Ця сума для бабусі була недоторканною. Навіть якщо гроші закінчувалися, вона не брала звідти, а чекала черговий пенсії.
Ось і цього разу, продуктів вистачає ще на тиждень, а через тиждень якраз пенсія. За квартиру заплатити, ліки купити, дітей нагодувати. Прийшла листоноша, Зоя Іванівна отримала гроші і, як завжди, поклала їх у ящик комода. Пішла на Богослужіння до церкви. Приходить додому, починає збиратися в магазин. Відкриває ящик, а грошей немає.
«Вкрали!» – виникає перша думка. «Надійко, ти гроші не бачила? Знову, напевно, Валера, поцупив! » – розпереживалася пенсіонерка.
«Це ті, які в комоді лежали?» – питає донька.
«Так, пенсію сьогодні приносили!» – журиться бабуся.
«Ой, а я, мабуть, витратила твою пенсію!» – спокійно вимовляє дочка.
«Як витратила? Куди?» – пенсіонерка не розуміє, що відбувається.
«Так у мене чоботи продірявилися, я нові купила. Ну і курточку взяла,» – каже Надійка. «Доню, а жити то на що будемо?» – плаче жінка.
«Ну в тебе ж поки є накопичення? А потім я на якусь роботу влаштуюся! Нічого, проживемо! В крайньому випадку, у сусідки твоєї займемо, вона ж одна живе! » – посміхається дочка.
«Ми їй тепер вже повинні багато! Надюша, коли ти на роботу то ще вийдеш? Ти ж лікуєшся все, вже скільки років!» – заперечує жінка.
«Мамо, ну що я зроблю, я не знала, що це пенсія! Я думала, що це з того місяця залишилося!» – роздратовано каже дочка.
«Ой, допоможи нам, Господи» – хитає головою пенсіонерка.
П’ятдесят дев’ять років мужику і п’ятдесят один рік дочкі! Здорові люди, ще цілком працездатні! Ні, я все розумію, що здоров’я і в цьому віці вже пустувати може. Але щоб ось так, сидіти на шиї у вісімдесятирічної матері і не приносити їй ніякої користі? Це вже занадто.
