Я вийшла заміж за Дмитра у 25 років, після закінчення університету. З Дмитром ми вчилися в одному університеті, він на курс старше за мене навчався. Зустрічалися ми, мріяли про кар’єру.
Його батьки помогли нам з роботою. Ми зразу пішли на орендовану квартиру жити. Складали плани на життя.
Але його батько, дуже настирна людина. Дзвонить коли заманеться, в основному в той час коли ми приходимо з роботи. Кожного разу коли розмовляє з Дмитром питає за внуків. Що ми йому пояснюємо, що складаємо гроші на квартиру і хочемо трішки почекати з дітьми. Він далі за своє.
Мої батьки, теж питають чи в нас усе добре, передають сумки з дому. Але якось стримано не нав’язливо. Я часто здзвонюся з ними. Вони ніколи не дзвонять в ночі і наказовим тоном не питають про внуків і планів на майбутнє.
Такі сварки і склоки продовжувалися весь час. Як Дмитро не пояснював своїм батькам, особливо татові нічого не допомагало. Ми на вечір почали виключати телефони, скручувати звук. То їхній батько приїзжав гримав двері з підвищеним тоном говорив, що сталося.
Нарешті вони дочекалися, у нас народився син, Володя. Я подумала що вони заспокоються. Але ситуація погіршилася. Вони до мене дзвонили чуть не через кожну годину. Чи я покормила немовля, як правильно треба тримати голівку немовляти, а про купання була прочитана ціла лекція.
Це відволікає, це дратує. Вони дзвонять коли я щось роблю по дому. Коли кожний крок контролюється і коментується. Так триває цілих 10 років нашого спільного життя.
У нас двоє маленьких дітей. Його батько нам не дає проходу. На цьому фоні ми часто сваримся. Я навіть зверталася до сімейного психолога. Дала загальні збережені вислови заготовки для відбиття від порад.
Я не хочу розлучатися з ним, він дуже хороший, гарно ставиться до мене і дітей.
Про дану ситуацію дізналася моя співробітниця, коли прийшли до мене в гості, бо я в декреті сиджу. Дала мені гарну пораду.
Тихенько нікому не казавши зібрати документи і виїхати за кордон і сім’ю збережеш і свою нервову систему. Твій Діма позбудеться нападів свої батьків.
Я була така у відчаї, що зразу схопилася за цю думку.
На другий день сказала Дмитрові що хочу виходити на роботу, бо грошей не вистачає і щоб йому було легше. Почала пошуки няні. А сама в тихенько почала готувати документи за кордон. Почала розпитувати по знайомих, мені порадили в яку країну краще. Знайшла далеких знайомих які нам допоможуть на перших порах.
Я це робила так таємно щоб Діма не знав. Тому що під тиском батька Діма здавався і все йому розповідав і про це сильно шкодував.
Прийшов день ікс. Я повідомила Діму, що я найшла гарячу путівку на море, поїхати відпочити та діткам буде корисно Йому вдалося взяти відпустку і ми поїхали. Звісно він повідомив своїх батьків. Звісно усе закінчилося великою сваркою і лекцією що діти маленькі і їх там будуть переслідувати віруси. Сто дзвінків чи ми сіли, коли прилетимо чи діти поїли поспали. і.т д
Я в літаку усю правду розповіла Дмитрові. Він був дуже здивований, але коли ми пролетіли, поселилися. Дмитрові запропонували піти на роботу на СТО, а він офісний працівник, а машини ремонтувати це просто його хобі. Дмитро був дуже розгублений та роздратований.
Після закінчення відпустки я повідомила що я не повертаюся а залишаюся тут дітей відправлю у садочок і потихенько буду привикати. Він поїхав назад без нас.
Я не буду описувати, які емоційні перипетії дзвінки від його батька були. Але я тепер сміло могла не брати телефон.
Дмитро через два місяця приїхав до нас. Була сама щасливіша на землі. Ми вчимо мови нам складно, але ми щасливі.
Правду кажуть, щастя любить спокій. І правду кажуть що через свекруху розпадаються сім’ї.
Історію написала, Вікторія Соняшник спеціально для osoblyva.сom
Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту. Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.
Фото, Олександри, 2023 р.
