Приїхавши до найкращої подруги на 15 хвилин раніше, Карина побачила біля під’їзду машину свого чоловіка
Карина з нетерпінням чекала зустрічі з Лєною. Вони не бачилися майже місяць — робота, діти, побутові клопоти. Звичайна річ для двох зайнятих мам. Але сьогодні нарешті випав вільний вечір. Подруги домовилися посидіти, побалакати.
До зустрічі з Лєною залишалося ще пів години, але Карина вирішила приїхати раніше. Робити все одно нічого не було. Вийшла з машини й раптом завмерла як укопана. Біля під’їзду стояв сріблястий «Форд». Тютелька в тютельку як у її чоловіка Гоши.
Карина кліпнула. Ні, не вірить вона очам. Ні, ну не може ж… Карина повільно обійшла машину. Ті ж подряпини на бампері, та ж наклейка на склі. Та й номер його. Це точно була машина Гоші.
Серце закалатало. В голові закрутилися найрізноманітніші думки. Може, Лєна попросила його щось полагодити? Хоча чому вона Карині не сказала. Що як раптово. Або… Карина смикнула себе. Ні, дурниці. Гоша не міг… І Лєна… Ні, тільки не вони.
Трохи заспокоївшись, Карина піднялася на потрібний поверх. Кілька секунд стояла перед дверима. Потім натиснула на дзвінок. За дверима почулася якась метушня, приглушені голоси. Карина нахмурилася. Нарешті двері прочинилися. В щілині з’явилося стривожене обличчя Лєни.
— Карино? Ти чого так рано? — Лєна говорила уривчасто й дверима себе затуляла. Карина помітила, що подруга замотана в простирадло.
— Та от вирішила раніше приїхати.
— Слухай, ти це… Давай ти пізніше прийдеш, га? За годинку. У мене тут… еее… проблемки. Незручно, загалом.
У Карини в горлі просто застряг клубок.
— Лєно, я там Гошину машину внизу бачила.
— Хіба? — невинно спитала Лєна. — Не знаю. Мабуть, не його. Слухай, давай ти пізніше прийдеш. Я подзвоню, як звільнюся, добре?
— Лєно, — у Карини вже голос починав тремтіти. — Там же Гоша, так? Мій чоловік у тебе?
Лєна помовчала кілька секунд. А потім раптом усміхнулася:
— А сама як думаєш?
У Карини вже почала земля йти з-під ніг. В очах защипало.
— Як ти могла? Ми ж найкращі подруги…
— Ой, давай без цих сліз, — фиркнула Лєна. — Дорослі люди. А тепер іди.
І Лєна зачинила двері просто перед носом приголомшеної Карини. Кілька секунд та стояла, не в силах повірити в те, що сталося. А потім мало не спотикаючись кинулася вниз сходами.
Уже в машині Карину накрило. Втупилася лобом у кермо й заридала. Ну як вони могли так із нею вчинити? Лєна ж її найкраща подруга з першого класу. Та й з Гошею в них ніколи проблем не було. І ось так усе зруйнувалося в одну мить?
Карина не пам’ятала, як дісталася дому. Механічно зняла взуття, пройшла в спальню. А потім упала на ліжко. Якось у неї все життя зараз перед очима пролетіло. Ось вони з Гошею на першому побаченні. Він був тоді такий ніяковий, милий. А ось весілля. Діти. Як же так?
Тут раптом її вирвав із заціпеніння дзвінок. Дзвонили з дитячого садка.
— Карино Андріївно, а ви можете забрати Мішу? Бо чоловік ваш не приїхав, а ми вже зачиняємося.
— Так-так, звичайно, — пробурмотіла Карина. — Зараз буду.
Тепер вона почала сердитися. Значить, Гоша навіть власної дитини не може з садка забрати? Натомість обрав із її найкращою подругою бути? Карина швидко одяглася й помчала до садка.
— Матусю! — Міша радісно кинувся їй назустріч. — А де тато?
— У тата термінові справи на роботі, — видавила з себе усмішку Карина. — Ходімо додому, я тобі сирники зроблю.
Усе як у тумані було. Карина дітей нагодувала, а сама думала. Що ж далі робити.
— Мамо, ти чого сумна така? — запитала її Аня. Доньці всього 12 років було, але яка вона вже була прониклива.
— Нічого, сонечко, — Карина погладила доньку по голові. — Втомилася трохи. Давай лишень спати. Завтра до школи рано вставати.
Карина вклала дітей і місця собі не знаходила. Ну і що їй робити? Що чоловікові сказати, коли він прийде?
Годинник показував майже північ. У замку повернувся ключ. Карина завмерла. Ось зараз усе й вирішиться.
— Привіт, — Гоша чмокнув жінку в щоку. — Ти чого не спиш?
— Де ти був?
— Як де? — здивувався чоловік. — На роботі, звісно. Терміновий проєкт, довелося затриматися. Я ж тобі вдень дзвонив, попереджав. І Мішу попросив, щоб ти забрала.
— Так? — усміхнулася Карина. — А я думала, ти в Лєни був.
Гоша здивовано вскинув брови:
— З чого ти взяла?
— Я бачила твою машину біля її під’їзду.
— А, он що. Ну так, я позичив машину Лєні. Вона мене просила. Сказала, щось термінове в неї там.
— Ну так, звісно, — гірко всміхнулася Карина. — Може, ще щось придумаєш?
— Слухай, ти чого? — Гоша нахмурився. — Лєна і моя подруга теж. Попросила допомогти, я допоміг. У чому проблема?
— У тому, що я приїхала до неї, а вона там не одна! — не витримала Карина. — І натякнула, що ти там!
— Що за маячня? — Гоша похитав головою. — Карино, я весь день на роботі був. Ось, дивись.
Він дістав телефон.
— Ми ж звітуємо там. Я з восьмої до одинадцятої не виходив звідти.
Карина розгублено дивилася на екран телефону.
— Але Лєна… — пробурмотіла вона.
— Так, стоп. Давай по порядку.
І Карина розповіла.
— От яка ж вона… — підсумував Гоша. — І знала ж, що я на роботі. Я ж машину забрати не зміг би сьогодні. Спеціально все підробила.
— І навіщо їй це все? — зітхнула Карина. — Ми ж найкращі подруги.
— Ну, значить, не такі вже й найкращі.
Карині залишалося з чоловіком тільки погодитися. Зараз вона була рада, що Гоша все-таки їй насправді не зраджував. Ну що робити з подругою, вона не знала.
Уранці Карина приготувала дітям млинці, зібрала до школи та дитячого садка. Гоша поїхав на роботу рано, а Карина мала забрати машину чоловіка від Лєни. А заодно й поговорити з так званою подругою.
Після роботи Карина поїхала на автобусі до Лєни. Коли на поверх піднялася, ще кілька хвилин стояла. Ніяк вона не наважувалася нарешті подзвонити. Не хотілося з’ясовувати, що ж усе це було. І все-таки, зітхнувши, Карина натиснула на кнопку дзвінка. Двері їй відчинила невдоволена подруга. Ледве обличчя подруги побачила, усміхнулася.
— Ну що прийшла? Сказати, що віддаєш мені свого чоловіка?
Карина ковтнула, щоб не накричати.
— Лєно, давай, я пройду. Щоб перед сусідами стосунки не з’ясовувати.
Лєна хмикнула, але пропустила Карину в квартиру. Жінка оглянула знайому вітальню. Скільки вони з подругою тут провели часу разом. Серіали дивилися, плітки обговорювали.
— Ну? — Лєна схрестила руки. — Навіщо приїхала?
— Лєно, скажи, що це вчора таке було? Що це за спектакль? Я знаю, що Гоша був на роботі. Не в тебе.
Подруга мовчала.
— А ти як думаєш? Я просто не могла більше бачити, як ви щасливі! — вигукнула жінка. — Ти і Гоша. Ваше ідеальне життя! А я залишилася сама, без чоловіка. Без дітей. І все через тебе!
— Через мене? — отетеріла Карина. — До чого тут я?
В очах Лєни палала заздрість.
— Тому що Гоша мав бути моїм! Я кохала його ще зі школи. А ти його забрала! А тепер ось щаслива. А я що? Повинна просто дивитися на це й терпіти?!
Карина приголомшено мовчала. В голові не вкладалося. Невже всі ці роки Лєна? Так, їй Гоша в школі справді подобався. Карина на Гошу ніколи й не претендувала. Просто само склалося так. Карина взагалі в школі стосунками особливо не цікавилася.
Це от Лєна завжди хлопцями крутила. І Гошу намагалася зачарувати, але в неї не вийшло. Гоша за Кариною зрештою почав залицятися. Ніяково так, незграбно. І все-таки в нього вийшло завоювати її серце.
— І що тепер? — холодно запитала Карина. — Думаєш, цей твій вибрик щось змінить?
Лєна невдоволено подивилася.
— Та начхати мені! Головне, що ти тепер знаєш — не така вже ти й особлива. Не всі навколо від тебе в захваті.
— Знаєш що, Лєно. Я думала, ми подруги. А ти просто жалісна, заздрісна жінка.
Карина дивилася просто в очі подрузі… Колишній подрузі.
— Геть звідси! — закричала Лєна.
— Із задоволенням.
Карина голосно грюкнула дверима. У вухах дзвеніло від криків Лєни. Зате на душі було несподівано легко. Звісно, все ще боляче від такого вчинку подруги. Але тепер вона знає справжню ціну жіночій дружбі. Навіть такій довгій. Зате в неї коханий чоловік. Який за стільки років її не зрадив. І тепер у її житті більше не буде фальші й удавання.
