Приїжджаю якось на дачу, дивлюся – робітники зводять величезний 3-х метровий алюмінієвий паркан на моїй дачі! Якщо чесно сказати – я був дуже здивований. Іду до сусіда, а він мені й каже: – Я не можу дивитися на твою убогість! Будеш жити за парканом і не з’являйся більше мені не очі!

Ці історія сталася років 15 тому, але інколи її згадую і зараз. У мене дачка тоді була, така бідненька прям від слова «зовсім».

Тоді я ще молодий був, все будинок хотів будувати, навіть фундамент був. Але жив я в сараї. Забору як такого не було з одного боку. Та й грошей особливо теж.

І тут сусідню ділянку, точніше відразу 3, викуповує якийсь багатий Буратіно. Чесно – мені він відразу ж не сподобався, якийсь мутний тип.

Жив він у невеликому будиночку, прямо поруч зі мною, а собі будівництво велике почав. І ось буквально за 3 місяці він звів 3-х поверховий особняк. Приходить до мене і каже:

– Ось у тебе фундамент є, а чого ж ти не будував? Сарай твій давно час знести, всю картину псує.

– Так фундаменту вже сто років. Грошей немає на будівництво. Будуть – побудую.

Варто сказати, що моя дача була крайня, і з якимось задумом архітекторів від моєї дачі до сусідньої був прохід.

Тобто не було прямого кордону з паркану. Але з мого боку була дорога, через яку всі заїжджали.

Приїжджаю якось на дачу, дивлюся – робочі зводять величезний 3-х метровий алюмінієвий паркан на моїй дачі! Якщо чесно сказати – я був дуже здивований. Іду до сусіда, а він мені й каже:

– Я не можу дивитися на твою убогість! Будеш жити за парканом і не з’являйся більше мені не очі!

Сказати що я був здивований, мало сказати. Ну ладно, що поробиш. Поставили мені вони великий паркан. А мені так прикро стало, за своє життя, за цього сусіда.

Але як з ним боротися? Та й паркан непоганий був, тільки високий вже зовсім. Дочекався осені й акуратно зменшив висоту огорожі до 1.5 метрів. Нормально так стало. Решту шматки успішно на метал здав. Ще й бонус отримав.

Фото ілюстративне з вільних джерел