Радість від покупки квартири для дочки затьмарив скандал від сина. Він ніяк не міг зрозуміти звідки така всесвітня несправедливість. Батьки здавалися зрадниками, а сестра халявщиця, якій все дістається без будь-яких зусиль

– Мамо, чому ви купили Маші квартиру? Я на 5 років старший. А вона малявка, сидить на вашій шиї, нічого не робить, а вже є власність.

– Петю, ну, вона ж дівчинка. Зарплата маленька, бухгалтером вона мільйони не заробить. Вийде заміж, піде в декрет, звідки у неї гроші на квартиру з’являться?

– А я хлопчик і що? Якщо судити по вашому, то я сам повинен на квартиру накопичити і ще дружину з дітьми утримувати.

– Так. Ти доросла, самостійна людина. Соромно повинно бути у батьків гроші клянчити, а тим більше квартиру.

– Я б не просив, якби ви Машкі не купили. Це просто несправедливо. Ми обоє ваші діти, я ваш син, але ви купуєте квартиру тільки доньці. Або нікому не дарувати житлоплощу, або обом. Мені вже між іншим 30 років, мені навіть нема куди дівчину привести. Соромно говорити, що я живу з батьками.

– Збирай, ти поки можеш жити з нами і відкладати самостійно. Ми ж тебе не виганяємо, з нашого боку це теж допомога.

– Накопичити самостійно, живучи у батьків і отримати просто так в подарунок – велика різниця.

Петро з батьками так і не прийшов до згоди. Вони були впевнені, що у дочки має бути придане, а син має заробити самостійно. Батьки допомагали йому тільки порадами і дозволом жити в спільній квартирі. Не виганяти ж сина.

У Петра так і залишилася величезна образа. Він тільки на відчутті злості і люті розштовхував всіх ліктями на роботі і злетів по кар’єрних сходах. Заробив на квартиру, яка була значно більше, ніж у сестри. Але відчуття полегшення так і не прийшло. Його гризла образа і постійні питання:

– Чи батьки мають рацію?

– Виховали вони в ньому таким чином справжнього чоловіка чи заздрісного агресора, якого ніхто не любить?