fbpx

Радість від покупки власного житла, досить швидко померкла через нескінченний потік родичів чоловіка. Ми ще навіть коробки не розпакували, а вже лунали дзвінки в двері. – Я до сина в гості приїхала, вже для матері топчанчик нехай знайде!

Радість від покупки власного житла, досить швидко померкла через нескінченний потік родичів чоловіка. Ми ще навіть коробки не розпакували, а вже лунали дзвінки в двері. – Я тільки одним оком гляну, як ви влаштувалися. – обіцяв черговий гість. В першу чергу – мама чоловіка, потім його всілякі дядьки й тітки, сестра, двоюрідні брати.

У чоловіка дуже багато рідні в рідному селі. І така удача – один з них в місті обжився, значить й інших підтягнути повинен. Приїжджали всі ці люди без дзвінка і на все готовеньке. Просили, розмовляли, щоб хоча б за тиждень-два попереджали, було марно. Адже вони всі – найближчі родичі мого чоловіка, а значить – найбажаніші гості в нашому домі.

Чоловік, як буває в подібних випадках, поки нікого не було, бив себе в груди: – Все, набридли, більше ніхто поріг мого будинку не переступить! Але, варто було черговому родичу постукати в двері, як чоловік перетворювався в мимру. Він покірливо впускав гостей, які приїхали на день-два-тиждень, і терпів їх закидони і моє невдоволення.

На свою голову, ми взяли двокімнатну квартиру – подбали про власну кімнату для нашої майбутньої дитини. І ця друга вільна кімната особливо не давала спокою ні свекрусі, ні зовиці. Саме їхні візити, ставали все довшими і довшими. Хто з них перший почав капати на мозок моєму чоловікові про свій переїзд до нас, я точно не пам’ятаю. Чоловік божився, що нікому не дозволить до нас переїхати. Але я, прекрасно знаючи поступливість чоловіка, вирішила взяти все в свої руки.

На моє щастя, моя сестра Оля, з чоловіком і дітьми, живе неподалік. І я домовилася з сестрою, що, нібито, вона з дітьми живе у мене. Вона видала мені пару пакетів з іграшками і маленьким для її дітей одягом, щоб я все це красномовно розклала по вільній кімнаті. І тепер, не встигав хто-небудь переступити поріг нашого будинку, як ми з великим сумом повідомляємо, що місця у нас немає.

– Як немає? – обурилася свекруха. – Я до сина в гості приїхала, вже для матері топчанчик нехай знайде!

Я проводила свекруха в кімнату і попередила, що у нас живе моя сестра з 2 дітьми, зараз вони на прогулянці, але скоро прийдуть. – Якщо хочете, можете переночувати з ними. Я вас правильно зрозуміла? Ви ж з ночівлею приїхали? – запитала я у свекрухи.

– З ночівлею. – кивнула свекруха.

– Розташовуйтеся! – посміхнулася я і пішла дзвонити сестрі. Оля з дітьми прийшла через 20 хвилин. Мої племінники – справжні маленькі бешкетники, ні хвилини спокійно посидіти не можуть. І вечір у моєї свекрухи був дуже веселим.

– Я ляжу спати з вами, я не буду ночувати в цьому дурдомі. – свекруха тицьнула пальцем в дітей. Але чоловік, незважаючи на свою м’якотілість, нашу спальню від зазіхань матері відбив. Коли племінник голосно повідомив присутнім, що уві сні вонько пускає газики, а племінниця попросилася спати поряд зі свекрухою, зі словами: «мама не дозволяє поряд з нею лягати – я можу підмочити її», мати чоловіка, чомусь, скипіла: – У мене мігрень від вас всіх почалася! Чому ви мені не сказали, що у вас гості? Я б нікуди не поїхала!

Логіка – залізна. Ми знати не знали, що свекруха до нас збирається, а ось попередити її про гостей повинні були. Свекруха відчалила в той же вечір. Я подякувала Олю, і вона з дітьми пішла додому. Сестрі, з подібним проханням про допомогу, я дзвонила ще кілька разів. Поки кожен з родичів чоловіка не приїхав переконатися – чи правда, що у нас хтось живе? Їх обуренню немає меж – рідня чоловіка вважає, що ми могли б поселити у себе кого-небудь з них, а не мою сестру. Половина чоловікової рідні – образилася, друга половина – почала забувати до нас дорогу. Воно й на краще. Набридли, чесне слово.

You cannot copy content of this page