Рано вранці пролунав дзвінок мобільника. Це була моя мама, вона майже плакала в телефон і просила нас зібрати речі і піти з квартири. Ось тільки йти нам було нікуди

Моя рідна бабуся по материнській лінії живе разом зі своєю молодшою ​​дочкою в трикімнатній квартирі. Доньці вже 40 років, незаміжня, дітей немає, друзів немає, роботи теж, так вона їй в принципі і не потрібна, бабуся з задоволенням витрачає на неї свою пенсію, а комуналку оплачує моя мама, яка живе в іншому місті.

Я жодного разу за довгий час не зверталася до своїх родичів за допомогою. Але настав момент коли довелося просити про послугу. Ми з чоловіком довгий час жили в малосімейці. За цей час змогли назбирати трохи грошей. Прийшли до висновку що треба купити повноцінну однокімнатну квартиру. На готове житло нам не вистачало, а от вкластися в пайове будівництво і почекати пів року був дуже навіть хороший варіант.

Орендувати квартиру для нас було матеріально важкувато. Тоді я вирішила попроситися пожити ці пів року у бабусі. Все одно одна кімната у них завжди пустує. Заперечень не було. Нам з чоловіком було сказано, живіть стільки скільки потрібно.

Ми продали малосімейку, вклалися в пайове будівництво, перевезли свої нечисленні речі до бабусі. Прийняли статут в їх квартирі, регулярно купували на всіх продукти, які моя тітка з апетитом поїдала, при чому вибираючи те, що посмачніше і подорожче. З нами при цьому вона не спілкувалася взагалі, коли ми приходив з роботи додому вона просто закривалася у себе в кімнаті.

Не довго тривало наше квартиранство. Через місяць, рано вранці пролунав дзвінок мобільника. Це була моя мама, вона майже плакала в телефон і просила нас зібрати речі і піти з квартири. Виявилося поки ми спали тітка встигла влаштувати бабусі скандал з приводу того, що ми заважаємо їй своєю присутністю, а та в свою чергу поскаржилася моїй мамі, що через нас вона свариться зі своєю улюбленою дочкою.

Ми взяли речі першої необхідності і вийшли з квартири, ось тільки йти нам було нікуди. Знайомим нав’язуватися не хотілося, а знайти житло за один день не так то просто, враховуючи ще те що з нами був кіт (слава богу не дитина). До того ж до зарплати було ще не скоро, відповідно бюджет був обмежений.

На вокзал на щастя їхати не довелося, врятувала моя мама, вона позичила нам грошей на орендоване житло, а друзі через ріелторів допомогли оперативно його знайти. Найприкріше в цій ситуації, що бабуся просто сиділа і мовчала коли ми збирали речі, а коли пішли навіть не спромоглася поцікавитися як і де ми.

Після такої події вирішила порвати усі зв’язки з даними родичами, але мама каже що бабуся ні при чому, просто вона дуже схильна до впливу тітки і буде сильно переживати, якщо я припиню з нею спілкування. Чи варто мені спілкуватися з нею далі, я не знаю. Мені просто образливо.

Фото ілюстративне з вільних джерел