– Чуєш, кажуть твоїй колишній родаки квартиру купили. Трьошку, майже в центрі.
– Це якій? – зацікавився Алішер.
– Ну тій, яка доньку від тебе має віднедавна!
– Да ладно! Ось я капелюх! Так нічого й не віщувало! Не думав я, що її родичі такими багатим виявляться. Треба щось робити!
– Що робити, що робити? Бігти, їздити по вухах про сильну і чисту любов і прибирати все до рук!
– Не знаю … Женька дівка розумна, може не повірити.
– Так ти зроби так, щоб повірила … Ти чого її кинув?
-Так ніхто не просив її про дитину! Мені не потрібні зараз діти! Ось довчитися треба, запозичити житло, а там і про дітей потрібно подумати.
Кирило похитав головою і, пославшись на невідкладні справи, попрощався з другом. Вперше Алішер відкрився йому в такому непривабливому вигляді. Вони подружилися на першому курсі. Алішер був з невеликого узбецького села. За місцевими мірками, батьки його вважалися заможними людьми. Але за нашими – середнячками.
Алішер був досить розумним хлопцем, щоб вступити в наш вуз, що він і зробив. Але це була лише мала частина його плану. Він хотів залишитися жити в нашій країні. І бажано, дуже багато.
Хлопець розумів, що своєю працею він стане багатим тільки до похилого віку. І то не факт. І він вирішив піти коротшим шляхом – одружитися з якоюсь багатою спадкоємицею або бізнес-леді. Але чомусь дівчата з багатих сімей ним зовсім не цікавилися.
Щоб не впадати у відчай і підтримувати себе у формі, Алішер час від часу доглядав за більш простими дівчатами. Так він познайомився з Женею. Женя майже відразу закохалася у високого красивого хлопця. Він був привабливий, ерудований, не мав шкідливих звичок і дуже гарний собою.
До того моменту, як Женя дізналася, що під серцем носить нове життя, у Алішера на горизонті замаячила перспектива знайомства з більш забезпеченою панянкою. Він не роздумуючи розлучився з Женею, не дивлячись на її новину про цікавий стан.
З перспективною дівчиною у нього знову нічого не вийшло і він знову був в пошуку. Всі його дії по зваблюванню багатої нареченої були відомі Кирилу, так як вони жили в одній кімнаті в гуртожитку і, за сумісництвом, були кращими друзями.
Новину про те, що Жені купили квартиру, Кирило дізнався від самої дівчини. Вони випадково зустрілися на вулиці і розговорилися.
– Ну ти як? – співчутливо запитав Кирило. Він щиро співчував дівчині, яку без жалю кинув її друг.
– Нормально. Все добре. Зараз поки живемо у батьків.
– Поки що?
– Поки йде ремонт. Мені батьки купили квартиру тут. Майже в центрі, – і підкоряючись якомусь пориву, запропонувала, – хочеш, покажу?
Кирило погодився. Квартира виявилася великою трійкою з величезною кухнею і балконом. «Так, Алішер, якби ти знав заздалегідь, ти б свого не упустив!» – подумав тоді Кирило. Він не став говорити другу, що особисто бачив квартиру, щоб той не запідозрив в ньому конкурента.
– Женька! Ось так зустріч! – Алішер весь світився від щастя. – А я то вже переживав, що ніколи тебе більше не побачу! Хотів вже через деканат твою адресу дізнаватися і їхати до тебе просити вибачення!
– Не варто! – холодно кинула дівчина. – Я на тебе не в образі!
– Євгеш, правда, прости мене, недалекого! – Алішер взяв руки дівчини в свої. – Просто я якось жодного разу не отримував подібних новин і тому повів себе так! Дозволь мені все виправити!
Мабуть, якісь почуття ще залишилися у Жені – через кілька тижнів наполегливих залицянь Алішера вона здалася і запросила його познайомитися зі своїми батьками, які жили в невеликому обласному містечку, в якому і вона зараз жила.
Алішер приїхав з величезним букетом квітів для мами Євгенії та пляшкою елітного напою для тата. Довго вибачався і розписував як любить Женю і новонароджену дочку. Його прийняли, як йому здалося.
Так як Алішер доучувався останній курс, а Женя була в академічній відпустці, то вирішили, що поки дівчина буде жити у батьків, а хлопець буде приїжджати на вихідні. Ніхто так і не сказав йому про квартиру в обласному центрі. І тоді Алішер вирішив діяти.
З кожним свої приїздом до Євгенії він почав скаржитися на все, що завгодно: від комах до неспокійних сусідів. На сімейній нараді було вирішено видати йому ключі від квартири.
– У вас що, є квартира? – якомога правдоподібніше здивувався Алішер.
– Так. Просто в ній йде ремонт, але одна кімната вже повністю готова, так що можеш переїжджати.
Алішер був у нестямі від щастя. Він тут же став водити туди дівчат, розповідаючи їм, що це його квартира.
Навчання закінчилося, ремонт дороблений і молоді стали готуватися до переїзду. Алішер влаштувався на роботу і, виправдовуючись великою зайнятістю, майже не допомагав Жені і доньці переїжджати. Весь цей час він обмірковував план як прибрати до своїх рук її квартиру.
Рішення підказали міграційні служби, які поцікавилися чи збирається Алішер залишатися в країні, після того, як його студентська віза закінчиться.
«Точно!» – зрадів юнак. – «Попрошу, щоб вона мене прописала, а потім вимагатиму переписати на мене житло, як на свого чоловіка. Скажу, що за нашими традиціями, жінка не може мати свого житла!»
– Жень, мені потрібно, щоб ти мене прописала у себе, – почав він в один з вечорів, – інакше мене депортують з країни. Адже ти ж не хочеш, щоб ми розлучилися?
– Добре. Я запитаю у мами.
– Ну навіщо питати маму? Ми вже дорослі люди, самі як-небудь з цими дрібницями розберемося!
– У мами все одно потрібно питати – вона є власником квартири.
– Як власником? – сторопів Алішер. Його план почав сипатися як картковий будиночок. Але трохи подумавши, він вирішив: головне зараз – прописатися. Потім він переконає Євгенію, щоб та поговорила з матір’ю про перепис квартири на дочку, а потім вже і сам наполягатиме, що господар квартири повинен бути він. – Добре, давай запитаємо у мами.
У найближчі вихідні вони поїхали до батьків Євгенії. Озвучивши своє прохання, Женя подивилася на матір.
– І чому ж я повинна тебе прописувати, Алішер? – Наталя Іванівна глузливо поглянула на «зятя».
– Без прописки мене можуть депортувати з країни, – жалісливо посміхнувся Алішер, – і тоді невідомо коли я зможу побачитися зі своєю дружиною і донькою.
– Ви не розписані … – Наталя Іванівна все так же глузливо дивилася на хлопця, від чого йому стало не по собі.
– Ми обов’язково зіграємо весілля, як тільки назбираємо на нього! – гаряче запевнив Алішер.
Знаєш, Алішере, ти якось підозріло дивно з’явився саме в той момент, коли ми купили Жені квартиру. До цього від тебе не було ні слуху ні духу. Якщо ти так любив мою дочку, то чому знайшов її тільки через десять місяців? Тим більше, це було не важко.
– Мамо…, – спробувала вставити своє слово Євгенія, але мати перебила її …
– Мовчи! Я як відчувала, записала квартиру на себе! Боляче різко він запалився до тебе почуттями! Потрібна сім’я – нехай сам за все добивається, а не шукає готовеньке! А то надто багато побажань і повна відсутність відповідальності!
Додому їхали мовчки. Алішер весь вечір мовчав, а ночувати пішов до вітальні. До ранку він вирішив поставити ультиматум Євгенії. Він був упевнений – вона не захоче його втрачати і умовить матір.
– Жень! Якщо ти хочеш, щоб я залишився з тобою, ти повинна переконати свою матір прописати мене тут! У нас в сім’ї не прийнято, щоб чоловік у себе в будинку жив на пташиних правах! Так що вибирай: або твоя мати мене прописує або я йду! – він замовк і гордо відвернувся до вікна.
– Ти знаєш, – тихо і спокійно почала Женя, це не твій будинок. Ти не купував цю квартиру, не робив в ній ремонт, навіть грошима на цей ремонт не допомагав.
Алішер повернувся до Євгенії та зло дивився на неї, а вона продовжувала:
– Навіть якщо б це була моя квартира – я б тебе не прописала! Тому що вважаю за краще самодостатніх, порядних і чесних чоловіків, зі своїм житлом. Ти до таких не належиш!
Від злості у Алішера все попливло перед очима. Він уже хотів підскочити до Євгенії, але тут почув голос її батька:
– Навіть не ризикуй!
Через десять хвилин ні Алішера, ні його речей в квартирі не було.
– Так і знав, що цей заробітчанин задумає щось не гарне! – посміхнувся батько і обійняв доньку. – Пів ночі не спав і вирішив поїхати до тебе. Вчасно встиг.
– Дякую тато.
