Ревнощі – викликані почуттями, які отруюють життя

Роман до безтями кохав Ірину, а вона дозволяла це робити. Ходив за нею день і ніч, пантрував попід вікнами, задаровував квітами і всілякими дрібничками. Ірині показний хлопець теж подобався – був з порядної родини (мама – гінеколог, тато – викладач в університеті), заможний, не п`є, не курить… Але дівчина зволікала з остаточним вибором – надто вже Роман був ревнивим. Пильнував за кожним кривим поглядом на неї. А кидати погляд було на що – Іринка у свої двадцять розквітла пишною квіткою: висока, струнка, із чорними бровами та великими синіми очима. Врешті, молоді таки одружилися. Батьки подарували їм квартиру, тож все складалось якнайкраще. До того часу, поки Роман не змушений був їздити у тривалі відрядження по Україні. Повернувшись, чоловік влаштовував дружині справжні допити, обшукував квартиру, зазирав під ліжко і в шафи – шукав сліди перебування у помешканні чужого чоловіка.

Врешті, Ірині стало зовсім непереливки і вона перебралась до своїх батьків. Роман дуже просив її повернутись, і таки вмовив. Здавалось, що все налагоджується. Аж до того часу, як чоловік повернувся з відрядження додому на два дні раніше.

Притьмом вибіг на третій поверх старої австрійської кам’яниці і прудко відчинивши двері, влетів у квартиру. Зупинився, прислухався… Через гупання власного серця, чоловікові здавалось, що хтось ритмічно товчеться на його ліжку у спальні! Роман уявив дружину в обіймах якогось волохатого (чомусь саме волохатого) монстра і кров вдарила йому в голову. Раптом він справді почув як ритмічно порипує його улюблене ліжко на пружинних блоках. Він рвучко відчинив двері у спальню і, о, Боже! – на його незрівнянному “аеродромi” важко гарував догори волохатим задком (вгадав таки, що буде волохань!) якийсь хлоп. А з-пiд нього стирчали дві жiночi розчепiренi нiжки.

На якусь мить рогоносець остовпів, спостерігаючи за дивовижною камасутрою на рідному ліжку. І лиш жіночий стогін вивів його із ступора – він могутнім лосем метнувся на кухню, схопив перше, що потрапило пiд руку – брудну виделку зi столу, і, повернувшись, мало не по руків’я всадив знаряддя помсти чужинцеві в задницю.

Нещасний заревів, як кастрований бугай, почулись жіночі крики, стогiн, а знервований Роман із почуттям виконаного обов’язку вийшов на сходовий майданчик, узяв тремтячими руками сигарету i закурив, щоб заспокоїтись…

Крики з квартири було чутно навіть крізь броньовані двері.

Аж бачить – знизу сходами пiднiмається його дружина із повними «арсенівськими» пакетами.

– О, Ромчику, ти так рано приїхав! От добре…

– Ти тут?! А хто там? – заверещав чоловiк. – Там якихось двоє!..

– Я щойно з роботи… Двоє? Яких двоє? Ти що, не впізнав? До тебе сестра з чоловiком з Києва приїхала…

Читайте також: Жіноча сповідь чи крик душі… «Якби я знала, що цей жах буде переслідувати все життя… то ніколи б не наважилась на такий крок…»