Ріс Іванко круглим сиротою. Батька його ніхто не знає, а мати помepла молодою

– Ти, Ганю, співай, співай мені, а я записувати буду.

– А потім заграєш?

– Аякже! Заграю так, що друге село почує.

– А котре, друге, з якого боку? – допитується дівчина, зашарівшись, бо закохана в Івана-музиканта.

– З усіх боків, моя щебетушко, – відповідає хлопець і щось зосереджено записує в свій нотний альбом.

– А якої тобі заспівати, сумної чи веселої? – не вгаває Ганя.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegram та Instagram

– Про терен мені заспівай, мені під неї добре пишеться.

Ганя починає весело, а потім в голосі з’являються сумні нотки і вона, як завше, заплющує очі, щоб стримати сльози. А ті кришталеві краплини таки пробиваються з її голубих очей-озерець і котяться по щоках. Джерело

– Цвіте терен, цвіте терен, листя опадає… Ганя співає, Іван пише, світ за вікном мовчить, заслухавшись піснею.

– Ну що, тепер, давай ти, – просить хлопця Ганя, закінчивши співати. Він, для годиться, спершу відмовляється, а потім повагом підходить до шафки і дістає скрипку.

– Цю мелодію я дарую тобі, – говорить тихо, майже самими губами, і стає натхненно одухотвореним…

Ріс Іванко круглим сиротою. Батька його ніхто не знає, а мати помepла молодою, залишивши семирічного хлопчика з дідусем Данилом. Хотіли в дитячий будинок забрати малого, та той не дав. Вирішальну роль тоді зіграли його педагогічні здобутки – був заслуженим учителем, мав повагу в районі та області, не кажучи вже про сільських жителів, для яких він був добрим порадником в багатьох справах.

Данило Карпович тоді твердо сказав: «Чужих виховую і свого виховаю!» І йому ніхто не смів перечити. Так і жили удвох. Усі свої знання та вміння, разом з любов’ю, вкладав у внука. Той блискуче закінчив школу, музичне училище, вступив до педагогічного вузу на музичний факультет. Там і проявилися його композиторські здібності.

Це сталося навесні, коли хлопець зустрів Ганнусю. Дівчина, після закінчення медичного училища, приїхала за призначенням до них в село. Працювала в фельдшерському пункті медсестрою. Познайомилися вони на танцях в сільському клубі. Коли високий чорнявий хлопець запросив тендітну білявку до танцю і вона глянула в його карі очі, то наче крила виросли за спиною. Кружляла в танці, землі не чуючи під собою, усе в її єстві перевернулося. Закохалася з першого погляду.

Іванко теж не був байдужим до дівчини, але в почуттях стримувався, давалося взнаки дідусеве виховання. Але усю свою молоду приcтpасть він тоді став переливати в музику. Особливо гарно писалося Іванкові тоді, коли Ганя співала. Її голос проникав хлопцеві в саме серце і там, в унісон кохання, народжувалася чарівна мелодія…

Коли Іванко пішов на війну, Ганя перестала співати. Всі пісні з її життя викреслила навісна біда. Тепер вона щодня молилася. Навіть хотіла сама на передову попроситися, у військкомат звернулася, але статечний начальник суворо сказав: «Їдь, звідки приїхала, мала».

Читайте також: Одного разу Ірина вранці вийшла на подвір’я, полити свої улюблені квіти, біля паркану вона побачила старенький дитячий візок, одразу зрозуміла, що тут щось не те

Те «мала» ще довго пекло Ганю. Не втрималася. Зібрала нехитру валізу і поїхала шукати свого коханого. Один-єдиний скупий лист написав хлопець. Закінчувався він так: «Здолаємо ворога, повернуся, будуть в нас музики грати!» Та Ганя не стала чекати. Довгою була її подорож. Наслухалася, надивилася, наплакалася…

Дізналася, що Іванко поpaнений і перебуває в госпіталі у Львові. Вирушила туди. Темніло… Ганя ледве переставляла ноги. Втомлена та голодна добралася до лікapні. Зупинилася під вікнами, які світилися. Тяжкі думи роїлися в голові. Боялася стpaшних здогадок. І раптом… Вона почула скрипку. Здалося, увесь світ затих, ні, він пропав. Ганя підняла голову. Ще недавно захмарене небо, густо всіялося золотими зірками. А десь з-поміж них, на весь всесвіт лунала найкраща і наймиліша Іванкова мелодія.

Раїса ОБШАРСЬКА.