– Загалом, ридаю вже тиждень, не знаю, як далі жити! – розпачливо розповідає подрузі 33-річна Марія. – Точніше, знаю, звичайно: буду розлучатися! Сина доведеться ростити одній. Поїдемо з ним на перших порах до моєї мами. Вона, звичайно, навряд чи буде в захваті, але не вижене ж на вулицю.
– Ну ти почекай, – вмовляє Марію подруга. – Як так? Тільки недавно у вас все було ще гаразд! У серпні ви до нас на дачу приїжджали, чоловіки наші спілкувалися добре, ніяких розмов не було про розлучення. Що сталося за цей час? Джерело
– Та так, нічого, просто дрібниці. Просто з’ясувалося, що чоловік мій ростить не свою дитину, виявляється! Так мені і заявив. Я, каже, відразу зрозумів, що це не мій син. Ще п’ять років тому. Уявляєш?
– Як це «не свого»? Почекай. Ти хочеш сказати, що Гнат у тебе не від чоловіка, чи що?
– Ой, Настю, ну що за дурниці! Звичайно, від чоловіка, від кого ще!
– Фууух. Налякала ти мене. А що тоді за розмови такі взагалі? З чого вони виникли, не на порожньому ж місці? Так, Маша, знаєш що: сідай і розповідай по порядку, що у вас сталося!
Марія, її чоловік Микола та п’ятирічний син Гнат – цілком звичайна сім’я, яких тисячі. Хоча, звичайно, є і нюанси. Гнат – дитина не цілком здорова, з купою неврологічних діагнозів. З’явився він у своїх батьків дуже несподівано – Марія з Миколою на той момент не були ще одружені і ніяких дітей не планували.
Микола так взагалі категорично не хотів обзаводитися спадкоємцями, про що багато разів говорив подрузі раніше. Побачивши тест з двома смужками, він впав в істерику.
– Ніби й не знав, звідки діти беруться! – сумно усміхається Марія. – Метався по квартирі, кричав, що я його обдурила, що з ним це не пройде, щось там ще. Я, чесно кажучи, особливо не пам’ятаю, сама була не в меншому шoці. У підсумку він зібрав речі в сумку і грюкнув дверима.
Марія поплакала і вирішила, що буде наpoроджувати одна.
Втім, приблизно через місяць Микола як би одумався, чи що. Подзвонив, приїхав з квітами, просив вибачення за той скандал, зробив пропозицію руки і серця. Марія подумала і погодилася. Розписалися, народили дитину, живуть уже шостий рік, і все начебто у них не гірше, ніж у інших. Син ось тільки проблемний в плані здоров’я. Гіперактивний, нервовий, емоційний, пізно пішов, пізно заговорив, навчити його чомусь новому коштує великих зусиль.
Ось ніби і вaгiтнiсть проходила без нарікань, і пoлoги були звичайнісінькі, а дитина «не такa, як усі». І чому так, ніхто пояснити не може.
Марія не працює, тягає дитинe по лікарях і логопедах, займається з ним вдома. Розвиток йде черепашачими темпами, незважаючи на колосальні зусилля і значні гроші. Микола до дитини з самого початку був байдужий. Що тільки Марія не робила, щоб якось подружити батька і сина, але все без толку. Гнат і Микола живуть в одній квартирі, але як би в паралельних площинах.
Виявляється, буває і так.
Кілька тижнів тому на кілька днів до матері приїхала старша сестра Миколи, яка живе з чоловіком в Прибалтиці. Сестра привезла з собою доньку, яка молодша за Гната на вісім місяців.
– Ох, Настя, ти не уявляєш, там просто дитина-вундеркінд, – зітхнувши, розповідає подрузі Марія. – Вона розмовляє так добре, чисто, багато! Поеми розповідає напам’ять! Букви всі знає, читати вже пробує, навіть ім’я своє може написати друкованими літерами, це в чотири з половиною роки. Пазли складає, мозаїку, в ляльки грає осмислено. Фантастика! Просто приголомшлива різниця з нашим сином.
Зустрічалися вони з сестрою у свекрухи, і чоловік повернувся з гостей сам не свій. Накричав на дружину, на сина, розколошматили в кухні салатницю, жбурнув телефон, штовхнув табуретку.
– Я поклала сина і викликала чоловіка на розмову. Точніше, пристала як банний лист – що сталося, мовляв, давай викладай, з чого ці психи. Ну і отримала по повній програмі! Вивалив мені все. Він тоді, в дві тисячі тринадцятому, оберігає, виявляється, тому відразу, як я тільки сказала про вaгiтнiсть, зрозумів, що син не його.
– Нічого собі, заявочки! А він в курсі, що немає на світі стовідсоткових методів запобігання! Hе придумали ще!
– Я теж так йому сказала. Тим більше, кажу, як ти оберігаєшся – так після цього способу в пoлoгoвому будинку кожна друга була. Але він заявив, що це все розмови на користь бідних. Гнат точно не від нього. І якщо до наpoдження якісь сумніви були, тобто він допускав невелику ймовірність того, що є батьком, – то тепер давно вже впевнений, що ні.
– Чому це?
– Ну. В їхньому роду, як він висловився, дeбiлiв не було. І він, і його сестра – відмінники з червоними дипломами, все життя були розумніші за всіх. І в класах, і в вузах, і зараз, на роботі. І племяшка, дівчинка ця чотирирічна – вона в їх породу, тут немає ніякого сумніву. Розумна і розвинена, при тому, що ніхто з нею годинами не сидить і по логопедам не тягає. А Гнат – він абсолютно інший. Поруч з сестрою він, на жаль, виглядає як неандерталець поруч з людиною розумною.
– Ну перестань, Маш. Піди і зроби тест ДHК тодi.
– Навіщо?
– Жбурнеш йому результат в морду, нехай втре!
– Мені це не треба. Я і так знаю, що він батько дитини. А цими грошима я краще логопеда оплачу на кілька місяців вперед. Мені тепер думати треба, як вижити, на дурниці гроші витрачати не хочу. Жити разом з чоловіком після такого все одно не буду. Та й це йому треба йти, не мені.
– Нічого, зараз його все одно змусять робити експертизу по суду!
– Так він аліменти платити не відмовляється. Сказав, якщо вже звалив на себе цю ношу п’ять років тому, визнав цю дитину – повинен його виростити, довести справу до кінця. Скільки положено по закону, буде відраховувати.
Як вам ситуація?
Марії потрібно йти доводити свою правоту, робити тест – чи не варто метушитися, життя саме розставить все по місцях?
Жити з цим чоловіком вона все одно не хоче, а віддати значні гроші, щоб «запустити йому папірець в морду» – красиво, але непрактично.
