Нещодавно ходила в аптеку, грип замучив. При вході звично стоїть бабуся, самотня, жалюгіднa згорбившись. Вона тут ввесь час стоїть, а я завжди їй даю дрібні гроші, коли буваю в аптеці. Вона ніби й не просить, але ручка у неї так жалібно закручена в районі грудей, що душа розривається .
І ось стою я в черзі, народу тьма, всі чхають, хворі і убогі, ну як і я, власне. А ззаду мене розмовляють дві жінки. Я навіть спочатку не зрозуміла про кого вони, а потім до мене дійшло. Виявляється, у цієї жалюгідної бабусі квартира трикімнатна і живе вона в ній не одна, а з донькою. Дочка нормальна, бабуся пенсію отримує і живе краще нас усіх взятих.
Чесно, неповноцінною себе почувати не хотілося, тому винесла вердикт – намовляють на стареньку, і попленталася додому. Але на виході ще раз глянула на бабулю – Та ні, ну як може така старенька обманювати, просто скорботний, сивочолий ангел.
Читайте також: Нескінченний бумеранг. Як ви ставитеся до батьків, так само і ваші діти ставитимуться до вас
А вчора побачила все на власні очі. Бабуся в магазині, вже зовсім без сумного погляду, в іншому одязі, не впізнала б, якби той випадок не врiзaвся в пам’ять. Вона діловито обмацувала фрукти-екзоти, і в кошичку лежало багато смачненького,такого що далеко не кожен може собі дозволити.
Бабулька, побачивши мене, не знітилася, може не впізнала, а може, їй взагалі плювати на те, що я відчула в цей момент. Це її робота – просити грошей у добрих “лопушків” як я.
Зізнаюся, грошей мені не шкода, то не великі гроші я їй давала, але неприємно це дуже. Як все-таки вміло деякі люди вміють використовувати почуття жалю і співчуття. З такими бабусеньками зовсім бажання пропаде комусь допомагати.
