– Саш, будь ласка, розкажи все, що ти знаєш! – Олена втерла хусткою очі. – Я нещодавно відчула запах чужих парфумів від Юрки. Двічі він мене якоюсь Жанною назвав. Що це за відрядження до моря? Він узяв із собою плавки, все як на відпочинок! Ну, я ж жінка, я відчуваю, що щось не так! Не шкодуй мене, краще гірка правда, ніж солодка брехня

– Сань, ну домовилися, так? Все за планом, я в тебе в гаражі, зв’язок там не ловить, трубку не беремо, га? – весело сказав Юрко у телефон.

– Слухай, ну ти мене підставляєш своєю брехнею! – відповів Саня. – Я вже знайомий з твоєю дружиною, мені їй соромно брехати, може, придумаєш щось інше?

– Ні, ну ти просто надійний варіант, іншого нема! Вона тобі вірить, рятуй, га? Блін, на мене Жанна, вже чекає, давай погоджуйся.

– Ну гаразд, але чесно, ти мене вже ставиш у незручне становище! Я просто не відповідатиму на дзвінки Олени, а ти потім сам їй кажи, що був у гаражі.

– Дякую, друже, з мене як належить, — радісно промовив Юрко і рвонув зі стоянки на своєму авто.

Юра був задоволений життям. Вдома слухняна дружина Оленка, тиха і лагідна, у нього є друг-колега Сашка, на нього завжди можна було покластися, іноді вечорами на нього чекає Жанна. Є крута машина і своя квартира, правда дітей ще немає, але нехай вони будуть трохи пізніше, якось йому ліньки поки що бути татом. Все чудово!

А ось колега Сашко був незадоволений дружбою з Юрком. Спочатку вони справді міцно потоваришували – Юрко балагур та хохмач, завдяки йому кожна корпоративна вечірка проходила на ура, та й як людина гарна: кілька разів виручав грошима до зарплати.

Потрібно було ремонт зробити самотужки, і тут Юрко закрутився. Вони потоваришували трохи менше року тому, коли Юрко прийшов до офісу влаштовуватися на посаду начальника відділу. Якось одразу вони порозумілися і навіть Юрка йому довірив таємницю про свою Жанну.

– Розумієш, ось нудно мені стало з дружиною, а покинути її не можу, — відверто відповів Юрко.

Олену в той час він не знав і тому охоче погоджувався на те, щоб Юрко користувався його ім’ям.

Але одного дня Юрко запросив друга на свій день народження. Сашко неохоче погодився – він не хотів бачити очі тієї жінки, але все ж таки пішов. Олену він уявляв собі такою похмурою особою, яка поставить на стіл частування і піде в кімнату дивитися свої серіали.

Але він був здивований, коли побачив Олену – мила сміхотушка, дуже доброзичлива, трохи повненька, але їй дуже личила ця легка повнота. Гостинна, доброзичлива, господарська з тонким почуттям гумору – і що цьому Юркові ще треба?

Видно, як вона любить чоловіка та як ним пишається. Сашкові стало нестерпно соромно за те, що він обманював цю жінку з такою світлою душею.

Після цього вечора друзі мало не посварилися – Сашко просив більше не втягувати його в свої афери, а Юрко з піною біля рота доводив, що чоловіча солідарність важливіша, ніж якісь там баби!

– Сань, та тобі просто нема з чим порівнювати, ти мою Жанну ще не бачив! О, це ж богиня! А що дружина – нікуди вона не дінеться, менше знає – спокійніше спить, їй не треба переживати за те, що я десь вештаюся, їй достатньо бути впевненою, що я в тебе в гаражі!

Все йшло як завжди, Сашко ще кілька разів відвідував сім’ю і ховав очі під час розмови з милою та доброю Оленою. Але одного разу Юрко вирушив до директора. Переговоривши в його кабінеті, він радісно повідомив Сашка: – Все, шеф дав тиждень відпустки. Вирушаю з Жанкою до моря. Прикрий мене, підтверди, що їду у відрядження для Оленки, на роботу вона все одно не дзвонитиме.

– Юро, ти не отетерів? Ну ти вже з котушок злетів! – розсердився Сашко.

– Гаразд, хлопче! – підбадьорив його Юрко. – Буде і на твоїй вулиці свято.

На другий день Сашкові зателефонувала Оленка і попросила його приїхати. Він заскочив до неї ввечері, після роботи, і застав Олену у сльозах.

– Саш, будь ласка, розкажи все, що ти знаєш! – Олена втерла хусткою очі. – Я нещодавно відчула запах чужих парфумів від Юрки. Двічі він мене якоюсь Жанною назвав. Що це за відрядження до моря? Він узяв із собою плавки, все як на відпочинок! Ну, я ж жінка, я відчуваю, що щось не так! Не шкодуй мене, краще гірка правда, ніж солодка брехня.

– Добре, зараз я тобі все розповім! – відповів Сашко.

Через тиждень Юрко повертався з відпустки. Він відвіз Жанну додому та поїхав до себе у квартиру. Щось Оленка себе дивно поводила, не балакала як завжди телефоном, а сухо відповідала: «Все нормально!». Але, увійшовши до будинку, він побачив, що Олени немає – вона забрала свої речі та поїхала. Її телефон не відповів.

– Сань, ти не знаєш, де моя і що взагалі відбувається? Я її матері дзвонив, її подрузі дзвонив, ніхто не знає, де вона! — голос Юрка був стривожений.

– Вона в мене, – спокійно відповів Сашко.

Через 15 хвилин Юрко був уже у квартирі Сашка. Він скриготів зубами і потирав руки, дивлячись на Олену та друга. Вона сиділа на дивані в домашньому халатику і вдавала, що дивиться телевізор. Сашко стояв перед Юрою, зберігаючи спокій.

– Сань, ти чого, береги поплутав? Що я тебе попросив зробити? Тільки підтвердити, що я у відрядженні, а ти розкуйовдив усе!

– Ти не подумав, Юро, що поки ти дивишся на іншу жінку, хтось дивиться на твою! – зауважив Сашко. – За цей тиждень все змінилося, ми з Оленою покохали одне одного.

– Олено, це так? Ти йдеш до цього? – Запитав у дружини Юра і та кивнула. – Ну і чорт із вами. Смажте разом свої млинці!