Подзвонила дружина, попросила сходити до її подруги полагодити кран. Бачив я її кілька раз всього, ну крім як – «привіт», ми і не спілкувалися. Не заміжня, працює якимось директором чогось там. Полагодив кран, поставив прокладку. Сидимо п’ємо чай.
– Сергію будь моїм коханцем, – сказала мені Люба. Я трохи отетерів, від такого прохання. Мені під сорок років, їй близько тридцяти, та до того ж мене Саша звати і я не особливо хотів псувати собі життя, непотрібними для мене відносинами з дамою, яку ледь знав.
– Не хочу, – сухо вимовив я
– Чому? Невже я некрасива і тобі не подобаюся? Здивувалася Люба.
Вона і правда була ефектною жінкою з шикарною фігурою і гарними очима і все таке.
– Не хочу! Повторив я
– Повинні же бути причини, чому? Може тобі не подобаються жінки, ти хворієш, у тебе проблеми з «цим» ділом, – не вгавала Люба.
– Жінки мені подобаються, я здоровий, та й на «ці» проблеми я не скаржуся. Просто не хочу і все! -Сказав я і посміхнувся. Люба закурила.
– Не може такого бути. Мені ще ніхто не відмовляв! Тобі ясно?
– Я все одно не хочу!
– Я в цьому житті, нічого не розумію, як взагалі таке може бути?! Я тобі сама запропонувала зустрічі, а ти відмовляєшся. Може тобі, щось потрібно, ну там подарунки які або взагалі, чого ти хочеш?
– Нічого я не хочу, я одружений і щасливий! Відповів я
– Так, так не буває!
– Не вгавала Люба
– Як бачиш буває. Знайдеш собі ти чоловіка, не переживай! А мені час, я з дружиною в гості збираюся, – збрехав я і почав збиратися додому Люба залишилася в подиві, а я йшов з найпрекраснішим почуттям на землі. Я не піддався на провокацію!
Фото ілюстративне з вільних джерел
