fbpx

Сестра утікла з дому, кинувши п’ятимісячну доньку на нас з мамою, коли мені було всього 20 років. Записку залишила, що не про таке життя вона мріяла. А через 18 років постала на порозі

Клопоти і турботи про дитину тоді ми з мамою звалили на свої плечі, як би важко не було. Коли Даринці виповнилося два рочки, ми остаточно зрозуміли, що Ліля, моя сестра, не взялася за розум і не з’явиться, тому ми позбавили сестру батьківських прав, мама оформила опікунство над моєю племінницею.

Даринка називала мене мамою з самого дитинства. Вона росла в люблячій сім’ї, правда, без тата. Мій наречений мене кинув, відмовившись брати на себе відповідальність за чужу дитину. Він тоді так і сказав, що якби Даринка була моєю дочкою, він би не роздумуючи її удочерив.

– Але вона не твоя! Залиш її своїй матері, ми з тобою будемо виховувати наших дітей! – умовляв він мене.

Заміж я так і не вийшла, не склалося. Ми з мамою переїхали на інший кінець міста, щоб злі язики не донесли до Дарини зайвого, занадто багато людей бзнили ту негарну історію.

Два роки тому, коли Даринці виповнилося шістнадцять, не стало моєї мами. Вона хворіла, і, щоб убезпечити нас з Даринкою, завчасно написала заповіт на мене. Сестра і тоді не зволила з’явитися. Мені тоді довелося побігати, щоб взяти опіку над дівчинкою на себе.

До недавнього часу, я була матір’ю 18-річної дочки. Я не вийшла заміж, я не мала своїх дітей. Я вклала душу в цю дівчинку. А варто було з’явитися сестрі на червоному кабріолеті, з новим смартфоном в руках в подарунок, як Дарина попливла.

Дочка кричала на мене, що я зламала їй життя. Що вона могла купатися в грошах разом з матір’ю, а не животіти зі мною, «жалюгідною бухгалтеркою», на копійки. Вона зібрала речі і пішла зі своєю матір’ю в красиве життя.

Я залишилась одна. Я ходила на роботу, їла на автоматі, не відчуваючи смаку їжі і самого життя. Я не знала, який день тижня і яке число. Дуже важко переживала зраду від тієї, якій присвятила своє життя.

Отямитися мені допоміг мій начальник. Він жартома пригрозив, що звільнить мене з роботи, якщо я відмовлюся піти з ним на побачення. Я пішла, щоб не провести черговий вечір в порожній квартирі.

Ви не уявляєте моє здивування, коли через півтора місяці я дізналася про те, що чекаю дитину.

– Та годі вам, придумали теж. Ви не уявляєте, скільки жінок стають мамами у віці близько 40. Не Ви перша. не Ви остання. Ну що, готові стати мамою? – запитала лікарка в жіночій консультації.

Я, ледве стримуючи сльози щастя, кивнула головою:

– Звичайно!

Стас, мій начальник, освідчився мені і я звичайно погодилася. Чоловік і своє дитя – давно забута мрія. І скоро вона стане реальністю. Здавалося, ніщо не може затьмарити мого щастя. Моя дитина. Моя. Її не забере ніяка сестра. Тільки моя.

Ми зі Стасом збиралися на прийом до лікаря, коли подзвонили в двері. На порозі, з валізами, стояли Ліля, Даринка і хлопчик років 13.

Про дочку сестра згадала не просто так. Її син від чоловіка-багатія потребував допомоги лікарів. Ось вона і поманила наївну Дарину обіцянками красивою і багатою життя, щоб та допомогла врятувати брата.

Мало того, що Дарина не підійшла як донор, ще й Лількин чоловік з’ясував, що хлопчик, якого він 13 років виховував, зовсім не його син. Чоловік сестри вчинив досить благородно – він оплатив лікування цієї дитини. А потім вигнав Лілю і її дітей.

За шлюбним контрактом, який сестра підписала в надії пережити чоловіка, вона залишилася без копійки грошей. І тепер їй потрібна половина квартири нашої мами. І взагалі, за словами сестри, я маю віддати квартиру сестрі і її дітям.

Ви можете мене засудити – Ваше право. Але я їх виставила. Тепер у мене своє життя, свої інтереси. Сестра-зозуля і дочка-зрадниця в мої плани на життя не входять. Я 18 років виховувала дочку сестри, але тепер у мене своя сім’я.

You cannot copy content of this page