Дарина прокинулася, уві сні їй приснилася покійна мати. Жінка поспішила на роботу, однак зосередитись її не вийшло. З голови все одно не йшов її сон. Матері вже не було майже три роки, батько теж пішов в засвіти два роки назад. Її молодший брат Мирон отримав у спадок батьківську трьохкімнатну квартиру.
Ну воно і логічно, адже у неї вже є житло. Та й батьки любили більше брата. Вона ж одразу після навчання, поїхала у місто вчитися.
Там і залишилось, влаштувалась на хорошу роботу. І так рік за роком заробляла гроші та купила собі квартиру і машину.
Бувало сиділа та згадувала про своє не дуже щасливе дитинство. Коли на світ появився її молодший братик, їй було 10 років. І з того часу її життя зовсім помінялося. Батьки тільки проводили час та займались Мироном. Вони дуже хотіли хлопчика.
Дарина стала для батьків наче невидимою, вони тільки згадували про неї, коли потрібно було щось зробити чи поприбирати.
Тож вона з нетерпінням чекала закінчення школи, щоб поїхати в місто на навчання. І ось здається все пройшло, вона нарешті добилася чого хотіла.
Одного тільки вона не розуміла чи хоче, сім’ї і дітей. Адже надивившись вдосталь в дитинстві, на свою неідеальну сім’ю, вона не хотіла повторення. Незрозумілий стан жінки замітило керівництво, та дали їй декілька днів вихідних. Коли Дарина вже збиралася додому, їй подзвонив Захар, та запросив до ресторану. Чоловікові виповнювалося 38 років.
Коли жінка зайшла до зали, то там був тільки один столик на двох. Поруч стояв Захар, з маленькою коробочкою в руках.
Побачивши це, Дарина здогадалася, що дальше відбуватиметься.
Від переляку вона швидко пішла до чоловіка, почала його вітати з днем народження і вручила подарунок. Однак чоловік, не відступив від своєї пропозиції і простягнув Дарині коробочку з каблучкою, сказавши, відповідні слова. Діватись жінці не було куди, тож вона так йому і сказала, що не готова зараз відповісти йому, їй потрібно подумати. Чоловік ніби зрозумів, кивнувши головою, однак вечір уже було зіпсовано.
Дарина розуміла, що ображає Захара, проте вдіяти з собою вона нічого не могла. Пізніше вона все ж вирішила чоловіку розповісти за свій сон. Та сказала, що хоче поїхати в село та піти на кладовище. Захар хотів її відвести, однак жінка відмовилась та сказали що її прийме переночувати її тітка, мамина сестра. Захар був вимушений погодитись, та наостанок все ж сказав: “тільки обіцяй що ти подумаєш, і як приїдеш то даси мені відповідь на мою пропозицію”.
Коли вона приїхала в село то на зупинці її несподівано зустрів її брат Мирон з букетом гарних квітів. Дарина дуже здивувалась, проте було дуже рада бачити брата. Він сказав, що йому подзвонила тітка і сказала, що вона приїде. А він хотів побачити сестру та поговорити з нею.
Наступного дня вони удвох з братом вирушили на кладовище. Мовчки сиділи, кожен думав про своє. Брат перший заговорив, він просив сестру щоб та вибачила батька, адже він насправді і її любив. Тільки вміло мів це приховувати. Дарина послухавши брата, відповіла йому, що вже давно пробачила. Однак, через все побачене та пережите в дитинстві вона зараз боїться створювати сім’ю. Проговоривши, у неї наступили сльози на очах.
Побачивши це, брат підійшов та обійняв її. Він сказав що продав квартиру, а її частку хоче передати їй. Дарина дуже здивувалась, адже квартиру всю батьки переписали йому. Однак, те що дальше сказав Захар, Дарина аж ніяк не могла очікувати. ” Сестричко, люба, нас двоє було в сім’ї дітей, то все нам має бути рівно пополовині. І ти не знаєш цього, але коли батько відходив у далечінь, то взяв з мене слово, щоб я за тобою піклувався, і попросив за нього в тебе пробачення”.
Дарина міцно обійняла брата. Всю дорогу назад вона згадувала за дитинство, яке вже здавалося не таким безрадісним.
Ця поїздка допомогла їй остаточно пробачити батька, та стати ближчою з братом. А ще нарешті прийняти рішення, яке ще зовсім недавно для неї здавалося таким важким. Захарій її зустрів як завжди з квітами. Не дочекавшись що буде говорити чоловік, Дарина провадила: ” Так, я згідна, я тебе кохаю і тепер уже точно готова створити сім’ю та виховувати дітей”.
Її слова були впевнені, а на душі було так легко.
Автор: Нінелія
