Сестри Аня і Таня народили мені дочок з різницею в два тижні. Мачуха, коли дізналася, обіцяла відірвати мені все на світі, але ці дві нерозумні вирішили народжувати. Переконати їх ніхто не міг

«Я – татів син від першого шлюбу. У мачухи свої дочки. Це могла б бути чергова варіація про Попелюшку, але я – хлопець.

Після того, тата не стало, моя мачуха виявилася на рідкість порядною людиною – вона відмовилася від квартири в мою користь.

– Ця квартира належала твоїй мамі. А тепер – вона твоя не тільки на половину, а вся.

Говорила мачуха зі сльозами на очах.

Сама вона зібралася і поїхала до своєї матері в сільську місцевість. Єдине, про що вона попросила, не виганяти сестер до закінчення ними інституту. Я погодився: буде кому за господарством стежити.

Таня і Аня, дочки мачухи, абсолютно різні. Але в своєму прагненні захопити мужика з квартирою, вони були абсолютно однакові. Так почалося моє райське життя.

Таня готувала мені сніданок, поки Аня прасувала мою сорочку. На вечерю мене чекало два різних варіанти, сестри вправлялися, як би догодити мені.

Шість років тому народилися мої діти: Аня і Таня народили мені дочок з різницею в два тижні. Мачуха, коли дізналася, обіцяла відірвати мені все на світі, але ці дві нерозумні вирішили народжувати. Переконати їх ніхто не міг.

Я порахував: платити третину зарплати протягом 18 років – це дуже багато. З моєю зарплатою, брати іпотеку набагато вигідніше.

Я розміняв квартиру на дві однокімнатні, решту грошей я пустив на перший внесок іпотеки. Квартири я віддав Ані і Тані, підписавши угоди про заміну аліментів на передачу житлоплощі.

Чотири роки тому мені на роботу прийшов виконавчий лист з величезною заборгованістю по аліментах. Я з’їздив до цих хитрих сестричок. Вони сміялися мені в обличчя: виявляється, я просто передав житло в їх власність.

Вони щось наплутали в договорі, я думаю – цілеспрямовано, і виходить, що я залишився без батьківської квартири, з боргом по іпотеці і аліментах, ще й третину зарплати повинен віддавати їм.

Мачуха зловтішалася:

– Так тобі і треба. Головою треба було думати.

Причому, бачити дочок вони мені не давали. Я позичив гроші, щоб погасити цей міфічний борг по аліментах і пішов до суду, з вимогою бачити дочок. Справу цю я виграв. На роботі я перевівся на посаду нижче, а більшу частину зарплати став отримувати в конверті. Нехай отримують копійки і радіють.

Я став забирати дочок до себе раз в два тижні з вечора п’ятниці до ранку неділі. Я дозволяв дочкам все, купував їм все, що вони хочуть.

Ми ходили в кіно, в парки, я купував їм сукні, ляльок, рюкзаки з принцесами. Вони їли морозиво, коли хотіли. Я дозволяв їм не їсти кашу, а пити чай з печивом і цукерками замість сніданку.

Таня з Анею почали на мене скаржитися. Вони по черзі верещали в трубку:

– Не смій балувати мою дитину! Ти це хочеш: хороший тато, зла мама? Не вийде! Я забороню їм з тобою спілкуватися!

Паралельно з цим я платив двом хлопцям, щоб вони доглядали за моїми сестрами, переконуючи їх, що чужі діти – перешкода в шлюбі. Таня з Анею попливли.

Забрав я дочок у мачухи, з дерев’яного будинку з дві кімнатами, в присутності представниці органів опіки. Я заявив, що матусі їх кинули.

Тепер вже я подав на аліменти, дочки живуть зі мною. Я – хороший тато. А побачивши своїх мам, вони верещать від страху, що вони їх заберуть. Казки на ніч зробили свою справу. Тільки злісну мачуху принцес, я замінив на матір.

Коли Таня з Анею прочухалися, я був уже одружений з тією самою жінкою, що допомогла мені забрати дочок, з органів опіки. Вони зрозуміли, що шансів у них немає. Тоді я запропонував угоду: вони повертають мені квартири, я віддаю дітей. Вони погодилися.

Так що, дитинко, я – при роботі, скоро буду при квартирах» – розповідав мені щупленький хлопчина в окулярах, що сидів навпроти мене в третьосортному кафе.

Я подумки кляла брата – я програла йому в приставку, граючи на бажання, і він загадав мені сходити на побачення з цим казкарем. Діти у нього, ха! Сестри від нього народили, ха! От не знаю, правда це чи вигадка.

Подібного марення я ніколи в житті не чула і, сподіваюся, ніколи більше не почую. Спасибі, братику, удружив. Ну нічого, наступного разу ти у мене на шпильках по місту прогуляєшся.