– Що, де ти там? Ми чекати втомилися вже! Слухай, а в тебе готівка є? Якщо немає – зніми з карти по дорозі. Дівчатам взуття треба на весну, а у нас зовсім голяк. Зоя Андріївна нічого не відповіла онукові. Вона мовчки поклала трубку

– Бабусю, ти навіщо на стіл стільки всього наставила? Ми ж не з’їмо!

– А це не нам, це для правнучок! Зараз Костя з сім’єю приїде, – Зоя Андріївна зміряла вазу з цукерками оцінюючим поглядом, відкрила шафку і додала до солодощів ще стільки ж.

– А у них нічого не злипнеться? Бабусю, ну сто раз тобі говорила: нічого їм тут робити!

– Ось, я так і знала, що не треба до тебе переїжджати!

– Не починай, будь ласка. Я тобі рада, ти ж знаєш. Але – тобі, а не твоєму Кості з сім’єю, які сюди занадилися ходити, як до себе додому.

– До мене в квартиру вони частіше приїжджали!

– Ну зрозуміло, ще б не приїжджали, зі свого клоповника на твою двушку пооблизуватися.

– Ти несправедлива до мого старшого онука, – Зоя Андріївна з докором подивилася на внучку, – Костик – хороший, а дочки у нього якісь славні?

– О, так! Славні. Сто гривень збитків в день. Даша відразу згадала недавній візит двоюрідного брата і двох його дочок: розлитий по всій кухні чай; розмальовані дверцята холодильника; наляканий кіт, який відмовився спускатися з шафи; фантики, рівним шаром встеляли всю квартиру; розбита колекційна порцелянова лялька, добута дівчатками з шафи в кімнаті Даші. Прохання прибрати за собою і оплатити нову ляльку залишилися непочутими, на Дашине «Тоді нічого вам більше тут робити!», Костя нахабно хмикнув: – А ми до бабусі приїжджаємо! Не до тебе!

– Бабцю, а давай я тобі таксі викличу? Сама з’їздиш, подивишся хоч, як твій Костик живе? Я тебе проведу, він зустріне. Додому – так само, – з надією в голосі попросила Даша.

– Ти їх зовсім бачити не хочеш? Даша почала мотати головою що є сил. – Добре. Викликай своє таксі: гуляти, так гуляти! – погодилася Зоя Андріївна. Даша подзвонила Кості, попередила, що бабуля приїде сама і її треба зустріти, а потім знову посадити в таксі. На Костіне ниття про відсутність грошей на таксі, Даша відповіла, що сама заплатить в обидва боки, тільки б він зустрів бабусю.

Потім Даша допомогла бабусі зібрати гостинці, в процесі зборів непомітно витягнувши з кишені Зої Андріївни її пенсійну карту: Костик не посоромиться випросити всю пенсію «на правнучок». Таксист погодився на прохання Даші: здати пасажирку з рук в руки зустрічаючим.

– Телефон далеко не прибирай! Стеж, щоб працював! Якщо що раптом: перший під’їзд, п’ята квартира, у тебе день народження п’ятого, не помилишся. – дівчина, хвилюючись, повчала бабусю. Як тільки таксі виїхало з двору, Даша написала двоюрідному брату повідомлення «бабуся в дорозі» і піднялася додому.

Радість дівчини, що її гніздечко уникнуло чергового погрому, була неймовірною. На самоті, на Дашу напала спрага чистоти, і дівчина затіяла невелике прибирання. Домивши підлогу в коридорі, Даша зрозуміла, що щось не так: бабуся не віддзвонилася. Дівчина почала дзвонити сама, але відповіддю їй був байдужий голос автовідповідача, Костя трубку не брав, а номери його дружини Даша не знала.

Набравши службу таксі, під приводом залишеної сумочки, Дар’я зв’язалася з водієм, що взяв її замовлення: – Тільки хотів Вам дзвонити. Не зустріли бабусю, ми чекали, але ніхто не вийшов. Вона сама пішла. Я вирішив поруч залишитися, якщо що, старенька вона у Вас. Вона в під’їзд зайшла, потім вийшла, хвилин через 15. Я її взяв, назад їдемо, Ви вже вийдіть, оплатіть: у бабусі з собою грошей немає, вона картку втратила.

– Біжу! Спасибі вам! – Даша кинула швабру і почала збиратися.

Зоя Андріївна пила чай на кухні, пакет з гостинцями так і залишився лежати близько вхідних дверей.

– За що мій онук так?

– Хто знає? Ти тільки не переймайся, бабулечко! Я повинна була з тобою поїхати, не відправляти тебе одну.

– Ще картку втратила. Треба в банк зателефонувати, так? Даша зізналася в цій невеликій крадіжці: – Вони завжди у тебе гроші просять! Кожен раз! А самі навіть печеньку до чаю привезти не можуть! Прости мене. З телефоном-то у тебе що? Зоя Андріївна дістала з кишені апарат і віддала внучці.

– Знову вимкнувся. Давай тобі новий купимо, а? Ти ж Кості нині свою пенсію не віддала? Ось тобі і новий телефон буде! Або до зарплати моєї почекаємо, я сама куплю?

Зоя Андріївна невизначено кивнула, допила чай і пішла відпочивати після довгої подорожі. Даша уважно дивилася на включився бабусин телефон в очікуванні повідомлень «вам дзвонили». Так, повідомлення про її дзвінки є. А ось Костя навіть не дзвонив. Але про бабусю він все-таки згадав, через дві години після її повернення додому: – Що, де ти там? Ми чекати втомилися вже! Слухай, а в тебе готівка є? Якщо немає – зніми з карти по дорозі. Дівчатам взуття треба на весну, а у нас зовсім голяк. Зоя Андріївна нічого не відповіла онукові. Вона мовчки поклала трубку і обняла внучку.

Фото ілюстративне з вільних джерел