Оксана завжди вважала себе досить терплячою і доброю людиною, особливо щодо своєї свекрухи. Вона розуміла, що в кожній родині є свої труднощі, свої компроміси, і що свекруха — це не просто мама чоловіка, а людина, яка має право на свою думку і на свою роль у житті її сина.
Але з часом терпіння Оксани почало потроху висихати. Щоденне втручання свекрухи в їхнє життя ставало нестерпним. І ось цей день, коли вона вирішила сказати своє слово.
Коли Оксана тільки познайомилася з Миколою, все здавалося ідеальним. Він був розумним, галантним, і навіть люб’язним, коли мова заходила про свою сім’ю. Вони вирушили на побачення, і Микола почав розповідати про свою родину.
«Моя мама — дуже добра жінка», — казав він, не раз наголошуючи на тому, як сильно любить свою матір. Оксана тоді навіть уявити не могла, що це матиме такі наслідки.
Мати Миколи, Людмила Михайлівна, була типовою свекрухою. Вона була старомодною, не любила змін і, здається, абсолютно не розуміла, що у її сина з’явилася нова жінка, яка теж має свої права на його увагу та час. Людмила Михайлівна завжди вважала, що синові краще бути вдома з нею, аніж з чужою жінкою. Оксана це помітила відразу, але спочатку не надавала цьому великого значення. Вона вирішила, що з часом все зміниться.
Після того, як вони одружилися, Оксана переїхала до Миколи в його батьківську квартиру. Вона сподівалася, що це буде тимчасове рішення, поки вони з Миколою не знайдуть своє житло. Але Людмила Михайлівна, як виявилося, була не тільки домогосподаркою, а й повним господарем їхнього дому. Вона постійно приходила до їхньої кімнати, часто залишаючи якісь «поради» щодо того, як треба облаштувати побут, що приготувати на вечерю, що краще купити для дому.
Спочатку Оксана терпіла це, намагаючись бути ввічливою. Вона розуміла, що це лише перші труднощі, і не хотіла викликати зайвих проблем з свекрухою. Але з кожним днем ситуація ставала все гіршою. Людмила Михайлівна не тільки займала багато часу їхнього з Миколою побуту, а й почала відкрито критикувати Оксану, її смаки, її стиль життя і навіть спосіб, як вона готувала їжу.
«Чому у вас тут так холодно?» — говорила свекруха, заходячи до кімнати. — «У нас в хаті завжди тепло. Та й які ці квіти? Вони ж не дуже підходять до інтер’єру». Оксана намагалася не звертати уваги на дрібні зауваження, але з часом вони почали накопичуватися.
Ще більше Оксана відчула цей тиск, коли свекруха почала втручатися у їхні особисті питання. Микола завжди слухав її, а іноді й погоджувався з її думкою, навіть якщо це було суперечливо з думкою Оксани. Людмила Михайлівна постійно намагалася «навчити» Оксану, як правильно вести домашнє господарство, як правильно виховувати дітей і навіть що правильно носити. І хоча вона мала певний досвід у сімейних питаннях, Оксана вже відчула, що її місце в сім’ї сина ставало дедалі менш очевидним.
Одного вечора, після чергового «походу» свекрухи в їхню кімнату, Оксана не витримала. Вона сиділа на ліжку, зніяковіла і почервоніла від обурення. Людмила Михайлівна зайшла без стуку, принесла новий пакет продуктів, мовляв, «це те, чого вам не вистачає», і почала розповідати, як потрібно правильно зберігати продукти, які вітаміни не вистачає в їхньому харчуванні, і що їй не подобається обстановка в кімнаті.
«Ну чого ви щодня приходите в нашу кімнату?» — не стрималась Оксана, піднявшись з ліжка і дивлячись прямо в очі свекрусі. — «Я розумію, що ви переживаєте за сина, але ви повинні зрозуміти, що ми — дорослі люди. І ми самі знаємо, як нам облаштувати наше життя!»
Людмила Михайлівна застигла на місці, ображена. Вона не очікувала такого від невістки. Зазвичай вона була тим, хто вирішує, як все має бути, і вважала, що її досвід незаперечний. А Оксана? Вона не повинна була «осмілюватися» так говорити.
«Що ти собі дозволяєш, Оксано? Я тільки хотіла вам допомогти», — відповіла свекруха з холодною усмішкою. — «Ти, напевно, забула, хто тут старший».
«Так, ви старша, але це не дає вам права втиратись у наші стосунки», — відповіла Оксана, намагаючись стримати злість.
Микола, почувши конфлікт, увійшов до кімнати, і побачив, як Оксана стоїть, роздратована, а його мати виглядає ображеною. Він не знав, що йому робити, але швидко втрутився, намагаючись заспокоїти всіх.
«Мам, ти не повинна так часто приходити сюди без попередження. Оксано, заспокойся. Я розумію обидві сторони, але нам потрібно знайти компроміс», — сказав він, намагаючись залагодити ситуацію.
Оксана відчула себе розчарованою. Її слова не справили на Миколу такого враження, як вона очікувала. Його підтримка була занадто слабкою, і це її ображало.
З того моменту Оксана почала більше дистанціюватися від свекрухи. Вона не дозволяла їй більше «керувати» їхнім життям, навіть коли Людмила Михайлівна намагалася втручатися у виховання дітей, вказувати, як і що готувати, або критикувати її роботу по дому.
Оксана зрозуміла, що для того, щоб зберегти своє місце в цій родині, вона повинна боротися за свої права. Вона почала відкрито висловлювати свою думку, пояснюючи Миколі, чому це так важливо. Вона також чітко дала зрозуміти, що не потерпить постійного втручання з боку свекрухи. «Миколо, якщо ти хочеш, щоб я була щаслива, ми повинні разом вирішувати, як нам жити. Але якщо твоїй мамі не подобається, як ми облаштовуємо наше життя, це її проблема», — сказала вона одного дня.
Микола був вражений такою прямотою, але зрозумів, що з цим доведеться рахуватися. Людмила Михайлівна теж поступово почала розуміти, що її контроль більше не буде беззаперечним.
Автор: Аліна Олексин
