На цьому сайті я дуже давно, багато історій читаю, навіть не припускала, що писатиму сюди. Моя тема банальна – чоловік знайшов іншу. Але я ніколи б не подумала, що з нами таке може бути.
Хтось посміється, подумає: «ось наївна!». Я вірила та довіряла своєму чоловікові, вважала його найкращим другом, партнером, чоловіком, батьком. Але про все по порядку.
Він познайомився зі мною трохи більше 6 років тому, одразу залицяння, квіти, подарунки, ми ні на хвилину не розлучалися, казав, що я жінка його мрії, стороннім називав дружиною. Я сама собі заздрила, забезпечений чоловік 35 років, без дітей, без шлюбів, мені 30 років, звичайно, я розтанула швидко.
Через 2 тижні стали разом жити, спершу в мене, потім переїхали до нього. Він одразу сказав, що хоче сім’ю та дитину, і ми якось одразу і почали працювати в цьому напрямку.
Дитина появилась не так швидко, у мене були невеликі проблеми, довелося пролікуватися, але за півтора року появився синочок. Чоловік дуже дуже хотів сина, трохи допомагав, але в основному він працював, у нього своя справа та обов’язки були розподілені між нами так – чоловік заробляє, я займаюся будинком та дитиною.
Моє життя перекинулося. Не стало улюбленої роботи (оскільки я працювала неофіційно, там не залишилося жодних гарантій, а всі клієнти перейшли іншим колегам), маленька дитина весь час на руках, але чоловік добре заробляє і я нічого не потребувала.
Дитина багато хворіла, то зубки, то одне, то інше, все як у всіх, і чоловік пішов спати до іншої кімнати, щоб висипатися. І ця обставина затяглася на 4 роки, спочатку так було зручно з малюком, а потім і у дитини стало звичкою.
Жили ми дуже добре, нічого не потребували, їздили відпочивати, спілкування у нас довірче, жартуємо. Чоловік завжди вдома, друзів у нього нема. Але ось чоловік став натякати, що настав час мені попрацювати, хоч для себе, для спілкування, тому що я почала замикатися тільки на домі.
Я спробувала вийти на свою стару роботу, але клієнтську базу не виходило набрати, тому що я була прив’язана до дитини, садок ще не дали, намагалася залишати його то з мамою, то зі свекрухою, а потім і роботодавець поставив важчі умови роботи за кількістю клієнтів і на сімейній раді було ухвалено рішення мені там не працювати, а пошукати щось інше.
Ну ось я і почала щось шукати, але все не виходило мені знайти свою нішу так скажемо, це мене дуже турбувало, я вже певною мірою звикла витрачати великі суми (спортзал, косметолог, салони), а зарплати скрізь були невисокі , і десь чоловік посміювався, що за такі гроші можна працювати. І я слухала його і продовжувала шукати щось, то залишати ці спроби.
Наші стосунки стали трохи холодніші, чоловік все частіше став заводити розмови, що я деградую і не розвиваюся, хоча я багато читаю, смачно готую, будинок у чистоті, дитина повністю на мені, а він тільки біля телевізора лежить після роботи.
Підтримки я від нього не бачила, але все одно продовжувала довіряти і вважати його найкращим.
У нього почали прослизати розмови в жартівливій формі, що він хоче один пожити, розлучитися треба, і завжди посміювався, і ми в жартівливій формі обговорювали наше розлучення і проживання окремо. Ось і справді, яка я наївна була, це були такі дзвіночки, майже дзвін сигналив мені.
Ну і що ж, біда прийшла, за класикою жанру — його працівниця. Розкрилося все банально, я залізла в телефон і побачила там листування, що весь світ перекинувся з ніг на голову.
Я його відразу вигнала, але він не пішов, ні першого дня, ні другого, потім ми спробували поговорити, він все заперечував і знову перевів все в якісь жартівливі форми, що вони просто переписуються жартома.
Мабуть я хотіла в це повірити, але продовжила копати далі, і стала дізнаватися все нові подробиці. І мої очі розплющились остаточно.
Ця дівчина постійно пише йому, чекає коли він залишить сім’ю. Свідомо вона ж розуміє, що розбила та влізла у сім’ю. Що їй на нас з дитиною з високої гори байдуже, а він їй обіцяє розлучитись, але вдома таких тем не піднімає і сказав, що залишився в сім’ї через дитину, мене давно не любить, але вселяє мені, що з нею спілкування припинив.
Я йому заявила, що розлучення не дам і дитину без батька не залишу, хоч він і каже, що щодня приходитиме до нього, але я в такі казки не вірю. Це все звучить гарно на початку, рік, два, а потім…
Що зараз? Через півтора місяці мені дуже погано, я вже розумію, що заганяю себе в кут. Він жодного разу не вибачився за свої дії, але при цьому їй пише вибачення за те, що втягнув її в усе це.
Я не можу знайти вихід із цієї ситуації, опустилися руки зовсім, роботу перестала шукати, нічого не хочу робити. Хочу, щоб він був поруч, ніби життя без нього не уявляю, хоча в розумі розумію, що він брехун, і не вартий дитячої щирої любові.
Якщо він зміг так поступити, значить йому в якійсь мірі байдуже на почуття дітей. Світ просто звалився, і тільки дитина якось утримує мене.
Може хтось знає дієві способи, як вийти з цього стану, як струснутись і йти далі впевненою в собі?
Автор: Оксана
