– “Що значить «твої гроші», – ахнула свекруха, – Ти – частина родини. А гроші в сім’ї спільні.” Звичайно. Дуже грамотно придумали, на своїй землі будиночок побудувати за чужий рахунок

Бабусина квартира продалася за три перегляди. Добротний будинок в центрі міста, немаленька площа, вдале планування (чотири не суміжні кімнати!) І велика кухня-вітальня. Не квартира, мрія!

Новосели радісно пакували валізи. А спадкоємці рахували і ділили гроші. Сума виходила пристойна. Однокімнатну на околиці цілком можна було купити кожному.

Що Настя і планувала зробити. Цілими днями вони з чоловіком моталися по результатам пошуку, вибирали. Але нічого не знаходилося.

То в бюджет не вкладалися, то квартира в страшному стані, то з документами такі проблеми, що волосся дибки.

Навіщо? Навіщо вам ця бетонна коробка, – ахнула свекруха, коли дізналася про майбутню покупку, – гроші скажені. А як в ній жити? Одне у одного на голові?

Настя тільки зітхнула. В кредити влазити не хотілося, та й як їх платити? Вони з чоловіком – ще студенти, постійного доходу немає.

– Я вважаю, вам потрібно будувати будинок. Великий будинок для дружної сім’ї, – напирала свекруха, – ну ось подумайте самі. У вас дітки підуть, я няньчити приїду, де я спати буду? На кухні на розкладному дивані? Ну одну ніч, ну дві, а потім спина заболить.

– Маріє Олегівно, а ви до нас що, на ПМЖ зібралися? – тремтячим голосом запитала Настя.

– Це ти зараз ніс вернеш. А як не поспиш пару ночей через крикуна-пискуна, так відразу дзвонити будеш, умовляти. Мовляв, приїжджай, Марія Олегівна, допоможи кровиночку на ноги підняти!

Подібна перспектива здалася Настасія відверто не дуже.

– Здавна на Русі, – встрявав свекор, – люди жили великими сім’ями. І саме молодшому синові потрібно було доглядати батьків. Звичайно, ми були б не проти всі разом жити. Не тут, ця квартира, як ми домовлялися, відійде нашій дочкі. Але у нас є хороший шматок землі в центрі міста. І, звичайно, ми планували побудувати там для сина будинок.

– Чудово. Але чому його потрібно будувати на мої гроші?

– Що значить «твої гроші», – ахнула свекруха, – Ти – частина родини. А гроші в сім’ї спільні. Подумай, як добре жити на природі. Мангал, парник, грядочки. Вся їжа своя – економія! І ми поруч, на підхваті.

Звичайно, поруч. Квартира-то дочкі відійде. Де ж тоді свекри жити будуть? Дуже грамотно придумали, на своїй землі будиночок побудувати за чужий рахунок.

– А якщо ви розлучатися надумаєте, – запитав Настин батько, – як будете цей будиночок ділити? І чи зможете поділити взагалі?

Квартира, відповідна під запити Насті, знайшлася через кілька тижнів. Її тато оформив покупку на себе. А потім написав дарчу на дочку. Тепер квартира – особисте майно молодої жінки.

Свекри, звичайно, довго ображалися.