Фінішую з публічним щоденником. У всього має бути початок і кінець.
Як і у карантина. Може, кінець карантину і не збігається з кінцем мого публічного щоденника, але у кожного свої ритми.
Наразі крутиться на язиці молитва гештальтиста:
Я роблю свою справу, а ти робиш свою справу.
Я живу в цьому світі не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням.
І ти живеш у цьому світі не для того, щоб відповідати моїм очікуванням.
Ти – це ти.
А я – це я.
І якщо нам вдалося зустріти одне одного – це прекрасно.
Якщо ні, то нічого не вдієш.
Я – це я, ти – це ти.
То ж з ким вдалося заочно зустрітися на сторінках мого 21-денного щоденника – приємно. Ми зустрілися поглядами на словах, які у мене йшли з душі. Ви доторкнулися до моєї душі. Добре, якщо і я змогла доторкнутися до вашої.
Я почуваю себе прекрасно, працюю, бо відпочивати в умовах, які мені не подобаються, не хочу. А от працювати з умовами, які не влаштовують, я вмію. Бо ставлю за мету трансформувати погане у корисне.
Попередній день можна прочитати тут: Щоденник психологині на карантині: день 20. Не дай, Боже, робити все самій.
Автор – Антоніна Агілова, психолог. Ексклюзивно для Оsoblyva.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook