Щоденник психологині на карантині: день 4 – Що поправити? Корону? – Сьогодні не вдягай

Мій улюблений вранішній ритуал. Вийти з душу з рушником на голові, заварити в турці запашної кави з кардамоном. Без цукру. І сісти за комп’ютер працювати.

Рушник на голові замість корони. Корона сьогодні не у фаворі.

Якщо знімати чи не вдягати корону, то зізнаватися собі у тому, що не могла зізнатися, робите те, чого не могла робити раніше. Чи не хотіла.

Сьогодні зранку у мене якесь дивне відчуття. Що не такий страшний вовк, як його малюють. І логічно, що карантин мають продовжити, він не закінчиться 3 квітня. Але відчуття, що має закінчитися, і що скоро відкриються всі заклади, обійми, кордони, країни. Що зупинка, яка з одного боку не по кайфу, а з іншого – для нашої ж користі потрібна, буде не такою тривалою. Безпідставно, просто так. Але таке відчуття є. Як і безумовне відчуття щастя, що носимо в собі.

Я таки щаслива людина. Не один раз себе ловила на думці, ділилася з друзями цим. Бо можу його відчувати без якихось умов на те. Але не проти, щоб іще і сприятливі умови були.

Ми ростемо в цей час, коли боляче. Це схоже на терапевтичний процес.

“Горе, копає яму для радості”, – почула фразу сьогодні із аудіокниги “Компас емоцій”. Ходила на вулиці біля лісу години дві, дихала 18-градусним повітрям березня і слухала книгу. Ця почута метафора зачепилася, як рибка на гачечок, в моїх airpods.

Багато горя наробив уже вірус. Страшні цифри.

Сповіщення в телеграмі від офіційного телеграм-каналу “Коронавірус_інфо” трохи напружують м’язи, особливо сідниць.

Як тут не пожартуєш. Щоб не плакать – я сміялась. Так колись говорила Леся Українка. Тепер у схожих випадках, коли боляче, а засміюєш, кажу я. Мовою психотерапевтичною цей процес можна назвати дефлексією. Дефлексивна та ретрофлексивна я. Сама з собою поговорила, зрозумілою для себе мовою, і добре. Бо в незрозумілій ситуації слід знаходити щось для себе зрозуміле – і триматися. Триматися берега, триматися на відстані одне до одного. Триматися. Просто триматися.

Горя багато, маємо його трансформувати в радість. Ми ж homo sapiens.

Хто, як не ми?…

Автор – Антоніна Агілова, психолог. Ексклюзивно для Оsoblyva.com.

Фото – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!