Як тільки побачуся з Оксаною чи запросимо її в гості — все, ввечері з чоловіком обов’язково посваримося через дрібниці якійсь. Хоча живемо ми мирно, рідко виникають конфлікти, навіть дрібні непорозуміння швидко розрулюємо. Але ж ні, якось так виходить, що після зустрічей з нею все летить шкереберть. І що це таке, скажіть мені? Вона ж у розлученні, з особистим життям не щастить. Може, це енергетика така?
Оксана, як би це делікатніше сказати, іноді поводиться дивно. Наче і хороша людина, але інколи буває таке відчуття, ніби вона нав’язливо мене переслідує. Ось, наприклад, нещодавно: купила я нове пальто. На наступний день вона вже приходить у такому ж, хоча наші смаки ніколи не збігалися. Почала помічати за нею, як вона копіює мене у дрібницях — жестах, висловах, навіть у вподобаннях у їжі.
А ще почалися ставатись дивні речі. Я стала частіше хворіти, ставалися випадки якихось незрозумілих болячок, які лікарі не могли пояснити. Іноді ночами снилися наскільки неприємні сни, аж до того, що прокидалася у холодному поту, не розуміючи, де я.
А вдома теж не все гаразд: наш кіт Мурчик, який завжди був здоровий, раптом захворів. Ветеринар не зміг знайти причину його хвороби, каже, все має бути добре, а він худне та не їсть.
І от варто мені з Оксаною поговорити декілька хвилин, як неодмінно щось та й трапиться. Чи вдома щось зламається, чи хтось посвариться. Пам’ятаю, після однієї з таких прогулянок, я прийшла додому й відразу з чоловіком посварилася через якусь дурницю — не пам’ятаю навіть через що. Наче й розумію, що не можна вірити у такі речі, але як не вірити, коли вони постійно підтверджуються? І що мені з цим робити?
Я вирішила все-таки сказати їй про наші зустрічі й ті почуття, які в мене виникають. Всередині щось підказувало, що це не просто випадковість. Я хотіла зрозуміти, чи справді є зв’язок між її присутністю та моїми проблемами, чи це просто збіг обставин. Можливо, це мої страхи та невпевненість змушують мене бачити те, чого немає?
Але як правильно про це сказати?
“Оксано, знаєш, після наших зустрічей у мене постійно трапляються неприємності?” Вона ж подумає, що я з глузду з’їхала. І чи не розірве це нашу дружбу остаточно? Хоча, якщо чесно, у мене іноді виникає бажання трохи дистанціюватися від неї. Але чи буде це правильним рішенням? Може, це просто моя параноя, а Оксана нічого поганого й не хоче.
Я зателефонувала їй наступного дня.
— Привіт, Оксано, як справи? Може, вип’ємо кави сьогодні? — спробувала я завести невимушену розмову.
— Привіт! О, супер, давай! Тільки я хочу взяти з собою Світлану? Вона давно хотіла з тобою познайомитись.
Я на секунду завмерла, відчувши, як стискається всередині щось холодне. Вже уявляла, як ми знову сидимо утрьох, а потім я повертаюся додому й щось трапляється.
— Знаєш, Оксано, — я зробила глибокий вдих. — Можна ми сьогодні просто побудемо у двох? Мені б дуже хотілося провести час саме з тобою, без зайвих компаній.
Тиша. Я чую, як вона важко видихає.
— Добре, я зрозуміла, — нарешті відповідає вона, але в її голосі я чую нотки образи.
Ми домовляємося про зустріч, але я відчуваю, що щось змінилося. І тут розумію: можливо, це й на краще. Інколи нам здається, що друзі — це назавжди, але вони, як і будь-які інші стосунки, можуть змінюватися і навіть розчаровувати. Можливо, це знак, що треба змінювати щось у своєму житті, можливо, відпустити те, що вже не приносить радості?
Зустріч з Оксаною минула добре, але вже не було того відчуття легкості й радості, яке завжди супроводжувало наші розмови. І я зрозуміла: наші шляхи розійшлися.
Повернувшись додому, я зауважила, що Мурчик нарешті почав їсти, а в мене більше не було тих неприємних відчуттів та тривог, які переслідували мене останнім часом.
Можливо, я просто уявляла все це. А можливо, дійсно, іноді варто прислухатися до себе та своєї інтуїції, щоб зрозуміти, де знайти гармонію.
