Два брата, Єгор і Юхим – були ще малі, але вже по ним видно, що пішли вони в батьківську породу. Міцні, рослі, чорняві, майбутні богатирі. Гордість батька і щастя матері.
А тут нова радість прийшла, народилася крихітка – донька, назвали її Галинкою. Батьки в ній душі не чули, а брати просто обожнювали. Жили вони в маленькому селищі пригрівшись біля підніжжя гір, вся дітвора тут знала, що Галю краще не чіпати, брати тут же прибіжать на її захист.
Юхим і Єгор завжди були її вірними охоронцями, що і говорити молодшенька цим користувалася, іноді прикриваючи ними свої дитячі пустощі.
Швидко росли діти, тяглися до неба і сонця, як молоді яблуньки, що посадив їх батько навколо будинку. Юхим і Єгор стали справжніми богатирями ні ростом, ні силою не образила їх природа. Почали брати на дівок задивлятися, старшому Юхиму, запала в душу скромна і мила Оленка.
Ось тільки сестра його вибір не схвалила: «Не скромна вона зовсім, – говорила Галя, – а собі на умі, а в тихому болоті чорти водяться, що в ній знайшов? Ні краси в ній особливої немає і розуму схоже теж!» «Мала ще міркувати про це.» – посміхнувся Юхим і незабаром зіграли весілля.
Галя важко переживала одруження брата, ревнувала його страшно. Раніше вся увага була лише до неї, а тепер з’явилася ця Олена! А між тим, сама Галя підросла і стала досить привабливою дівчиною, але лише зовні.
Характер у неї був важкий, ніколи і нічим не була задоволена, примхливий вираз не сходив з її обличчя. А Оленці діставалося від неї по повній.
Приходила вона в гості до брата і по всіх кутках заглядала, під кожну кришку свого носа сунула: «А каша що так дивно пахне? – запитувала вона, – ой ходімо краще до двору тут дихати нічим, пил один!»
А тут і Єгор свататися зібрався, до сміхотухи Варвари. Для Галки це було нестерпно. “З глузду з’їхав! – кричала вона, – ніби дівок в селі мало! У неї вітер у голові свище, ось вона навішає тобі гіллястих рогів і згадаєш мої слова!»
Але брат не послухав її стогонів і обвінчався з Варею. Тепер Галка приходила щодня і до них. З порога невдоволено кривилася і починалося: «А чого ти Варю не розчісуєшся чи що, чи модно зараз гніздо вороняче на голові носити?
Темно як у вас, напевно через вікна брудні … А це ти грінки смажиш, а я поки по вулиці йшла, відчула і подумала хтось баню топить, чобітьми старими …»
Варка будучи по натурі веселою, намагалася перевести все в жарт, але це не допомагало. Зовиця від цього ставала лише злішою, скаржитися Єгору марно, той лише відмахувався. Пішла Варвара до Оленки, так мовляв і так, потрібно щось робити.
А Олена сидить, колисає дитину і плаче: «Приходила Галка, дивилася, дивилася на малюка і очі у нього не такі і волоссячко не те і не схожий взагалі, а потім і зовсім заявила, що на Михайла з сусідньої вулиці схожий, ніби й жартома, а як прикро. Поскаржилася Юхиму, а той лише рукою махнув!»
Сіли дівки і задумалися, що ж з зовицею робити, адже не дасть життя. «Заміж їй потрібно, може тоді відстане.» – сказала Варя. «Та хто її візьме!» – відгукнулася Олена.
І правда, не дивлячись на те, що природа Галю не образила, чоловіки обходили її стороною, аж надто вона сварлива і в підсумку загрожувало їй залишитися в дівках. «Потрібно знайти їй нареченого.» – сказала Варя. «Ага і з якогось села далекого.» – погодилася Оленка.
На ярмарку Варя побачила свого знайомого Степана. Підійшовши до нього вона заговорила: «Привіт, Стьопка! Ти не повіриш, тільки нещодавно про тебе з моєю зовицею говорили. Вона все розпитувала мене про тебе!»
Той здивувався: «Та ми начебто ледь знайомі з нею …» «Ось знаєш, так буває у нас, у дівчат, – посміхнулася Варя, – побачимо хлопця разок і западе в душу. А ти подумай, Галка хороша, а майстриня яка й високої моралі…» Загалом заливалася Варка солов’єм про численні достоїнства зовиці.
А вдома, коли Галка не забарилася з’явитися з візитом, то і їй прожужжала всі вуха: «Уявляєш, йду я і раптом хтось за руку мене хвать!
А це Стьопка з Кам’янки і давай мене про тебе розпитувати, а я дивлюся на нього і бачу – закохався хлопець …» Галя слухала і щоки її палали, ніколи ніхто її персоною не цікавився, а тут – Степан, вона смутно пам’ятала його, начебто симпатичний хлопець.
Що й казати, Варка дівка хитрюща, зуміла розпалити в Галі і Степану взаємний інтерес. І план її увінчався успіхом, молоді одружилися і переїхала зовиця жити в Кам’янку. А невістки її зажили спокійно в злагоді зі своїми чоловіками.
Час минав і приїхала Галя відвідати своїх рідних. Сіла в сторонці з невістками пошепотітися: «Ви не уявляєте, – округливши очі промовила вона, – яка мати у мого Стьопки!
Припреться і давай все винюхувати і білизну я погано випрала і моркву не так ріжу! Сидить і виглядає по кутах павутину, що ви смієтеся? Я правду кажу, бувають же такі люди!»
