Недавно, коли я їхала в гості до рідних у маршрутному автобусі, я випадково почула розмову двох жінок, яка мене дуже вразила. Одна жінка говорила іншій:
“І як ти все ж змогла вигнати рідних дітей з дому, я б напевно не змогла”. Інша відповіла їй:
“Я тобі зараз розкажу всю історію, з самого початку, і ти все зрозумієш”.
Та почала розповідати. Жінці, звали її Галина, було 50 років, а вона говорила, що вже відчуває себе майже на 80. Чоловіка її не стало, коли їй було всього 32 роки. Вона залишилася сама з двома дочками у двокімнатній квартирі, у старому будинку яка дісталася їй від бабусі. Тягла і працювала на декількох роботах, щоб дівчата вчилися, одягалися так як усі.
Та сподівалася, що вони вдало вийдуть заміж, та ще їй допоможуть і будуть жити окремо. Та де там, старша донька Ліда, одного дня привела свого хлопця та заявила, що вони одружаться, а жити їм ніде, тож вони поживуть тут. Але так як вона жила в одній кімнаті з молодшою сестрою Мартою, то та сусідка перебратися до кімнати матері. А невдовзі у них появилась дитина, як виявилось Ліда вже була при надії, ще до того, як привела свого хлопця додому.
Молодята почали залишати жінці бавити онучку, а самі йшли десь гуляти. А нагодувати таку кількість людей у квартирі стало вже нереально. Галина почала натякати молодій сім’ї, щоб вони щось думали. Однак Ліда відповіла матері, що вона в декреті, а її Петюня збирає гроші на автомобіль.
Галина зрозуміла тоді що старша донька з чоловіком нічого не хочуть думати, а просто “сіли їй на шию”. Почалося просто в квартирі шумно як на базарі і сварок побільшало. Почали чергуватись, хто має їсти готувати, хто прибирати, хто сміття виносити? А договоритись ніяк не могли. Коли молодша Марта влаштувалася на роботу, то Галина сподівалася що стане легше.
Але дівчина витрачала тільки все на себе, то косметика, то одяг, то ще щось. І їй грошей не вистачало до кінця місяця і вона просила у матері.
А останньою краплею для терпіння жінки став день, коли Марта привела також свого хлопця, і сказала що вони хочуть жити тут. Галина не могла повірити в те, що відбувається, що дочки собі думають. Вона зрозуміла, що вони ніц її не жаліють, а хочуть щоб вона взагалі перебралася в коридор жити.
І тут Галина зрозуміла що пора ставити вже жирну крапку в цьому всьому. Вона покликала двох доньок, та заявила їм, що в них місяць часу, щоб разом зі своїми хлопцями виїхати з її квартири. Дочки звісно такого не сподівалася від матері. За одну хвилину вона стала для них мачухою.
Галина намагалася спокійно пояснити донькам, що вона втомилася, що хоче вже спокою та відпочинку. Що вона не відмовляється від них, буде їм допомагати сидіти з онуками, рада їх буде бачити в гостях, але жити вони мають окремо. Від тоді, я так зрозуміла по розмові, минуло майже два роки. Доньки одразу думали що мати, так сказала, щоб їх просто провчити, проте потім зрозуміли, що все серйозно.
І врешті-решт виходу в них не було як почати думати та знайти дах над головою. Вони одразу не розмовляли з жінкою і не приїжджали. Хоч вони зараз вже і розмовляють, проте, доньки перед тим як приїхати то залишити дітей матері, наперед і дзвонять та питають дозволу.
А не так як раніше, просто залишали і ставили перед фактом. На матір вони ще сердяться, проте жінка розуміє що якщо би їх тоді не вигнала, то зараз могла б сама залишитись на вулиці. А доньки зі своїми обранцями так і не навчилися б самостійного дорослого життя. Та друга жінка, яка її слухала, вже нічого не говорила, тільки кивала головою.
Тепер вона вже точно зрозуміла і не засуджувала Галину.
Автор: Нінель
