Слово за слово, чоловік грюкнув дверима і пішов. Ночував у сестри. “Ну і розлучайся” – гримнув наостанок, а все через квартиру в сто квадратів

Моя краща подруга посварилася зі своїм чоловіком, і все через квартиру. Зараз вони живуть в шикарній квартирі, яку купували її батьки. Там якісний, дизайнерський ремонт, робили «як для себе». Повно техніки у всіх закутках, все укомплектовано, для комфортного життя.

Батьки в цій квартирі проживають тільки три місяці. Весь інший час, вони живуть на дачі, лише зрідка приїжджаючи у справах до столиці.

Подруга зовсім нещодавно порадувала себе і рідних другою дитиною, і чоловік вирішив, що їм потрібно купувати своє житло. Чоловік у моєї подруги хороший, якщо чесно. Звик досягати цілей і всього в житті самостійно, і мою подругу до цього привчає. Але в даній ситуації, я більше на боці подруги, але, звичайно, не лізу. Самі розберуться, ну щоб потім не залишитися крайньою.

Батьки пропонують їм купити двокімнатну квартиру і тоді ця велика квартира в 100 квадратів, залишиться молодому сімейству з двома дітками. Батькам, двом пенсіонерам, власне, і квартира якось не дуже потрібна, вони все на дачі, та на дачі. Але раз діти хочуть, то чому б і не піти на зустріч.

Чоловік наполягає, щоб цю велику продали, а він візьме іпотеку, і тоді вийде дві квартири поменше, але всім однакові.

Просто за нерухомість в сто квадратів і комунальні послуги платити більше. Але, по суті, там не набагато і більше. Скрізь же лічильники стоять.

До того ж, дочки зараз маленькі. Але зовсім скоро виростуть. У кожної будуть свої подруги і свої друзі. У кожної має бути свій простір, своя кімната. Куди кожна зможе запросити свою подругу, і ніхто нікому не заважатиме.

Загалом сперечаються вони так уже рік. А вчора у подруги, ймовірно, нерви не витримали і вона чоловікові сказала:

– А якщо ми з тобою розлучимося і доведеться квартиру ділити? Тобі половина і мені половина, так? А нічого що у мене ще двоє дітей!?

Чоловік образився, хоча навіщо ображатися, адже це логічно, що жінка піклується і турбується про майбутнє своїх дітей. Вона не хоче розлучення, вона лкохає його. Але він все сприйняв на свій розсуд і зовсім не правильно.

– Ну і розлучайся тоді, чого тягнути то.

Слово за слово, чоловік грюкнув дверима і пішов. Ночував у сестри.

Вони все одно помиряться, кохання то сильніше від всіх чвар і сварок. Але ж треба слухати і чужі думки теж, шукати різні варіанти, а не наполягати тільки на своєму, одноосібне рішення у родині приймати не зовсім правильно. Як ви вважаєте?