Це була холодна зимова ніч наприкінці грудня. Софія сиділа на кухні, тримаючи чашку гарячого чаю, і поглядала в вікно. Ззовні все було вкрите снігом, а вуличні ліхтарі створювали атмосферу казковості.
Літературна стрічка на телефоні сповіщала про новорічні святкування по всьому світу, а її душа залишалася на місці. Вона все думала про своє життя, про стосунки, про чоловіка, який сидів в іншій кімнаті.
Софія і її чоловік, Влад, одружилися пів року тому, і це мав бути їхній перший Новий рік разом. Вона з нетерпінням чекала цього моменту — свята, коли всі обов’язки і проблеми минають, а залишаються лише радість і любов.
Однак була одна проблема, яка почала заважати її внутрішньому спокою. Вона навіть не знала, як правильно назвати це почуття, але воно було настільки сильне, що не дозволяло їй насолоджуватися моментом.
Справа була в тому, що їхні стосунки з Владом, хоча і починалися дуже романтично, потроху змінилися. Все стало значно складніше, ніж вона могла уявити, коли погоджувалася на шлюб.
І хоча між ними була любов, вона все більше відчувала відстань. Здається, що це була не просто звичайна відстань — це була дистанція, яку важко було подолати, навіть якщо вони обоє намагалися.
Так, Влад піклувався про Софію, обсипав подарунками, завжди був ввічливим і турботливим. Але близькості між ними вже не було останні чотири місяці. Правда яка відкрилася була вражаючою.
Чоловік вирішив відмовитись від подружнього обов’язку та сказав: “Якщо хочеш, можеш когось знайти. Я не буду ображатися”.
Софія була вражена словами Влада. Він, її чоловік, з яким вона провела пів року, вирішив відмовитись від найголовнішого в їхніх стосунках.
Це було не просто прохання — це було наче здавалося остаточним рішенням. Як так сталося, що їхня любов і прихильність перетворились на настільки холодну відстань?
Вона була сильно збентежена, але ще більше її вразила легкість, з якою він це сказав. У Софії складалося враження, що ці слова було вимовлено так, ніби він каже щось незначне, яке можна просто забути.
Це було неможливо сприйняти. Вона дивилась на нього, пробуючи усвідомити, що тільки що сталося. Її розум мав багато запитань, але найперше було одне — чому?
“Що ти говориш? Це… не може бути правдою,” — сказав вона, намагаючись зрозуміти, чи це не жарт. Але його вираз обличчя не змінився. Він не сміявся. Всі її сумніви на секунду почали танути під впливом реальності, яка розкривалась перед нею.
“Софіє, я не хочу тебе тримати, якщо ти не щаслива. І я, мабуть, не такий”, — він зробив паузу, немов зважуючи свої слова, але потім додав: “Я просто не можу… Я не можу бути тим, ким ти хочеш мене бачити.”
Софія намагалася зрозуміти, чому він так вирішив. Адже ще пів року тому він був інший. Вони разом планували майбутнє, були близькі та будували плани на спільне життя, а тепер ось така холодна пропозиція — пошук іншої людини.
“Що ти маєш на увазі? Ти хочеш сказати, що ми не можемо бути разом, що я маю піти від тебе?” — її голос змінився.
“Влад, ти серйозно?” — запитала вона тихо, намагаючись стримати сльози. — “Ти справді хочеш, щоб я пішла? Щоб я шукала іншого?”
Він не відповів одразу. Його погляд став відчуженим, і в ньому було не стільки жалю, скільки й байдужості. Це була важка істина, яку він визнав у себе, і яка тепер ставала очевидною для Софії.
Підозри Софії про невірність чоловіка тепер здавались її такими незначними у порівнянні з тією правдою яка відкрилася. Вона ж думала що у Влада появилася інша але що таке, то жінка аж ніяк не очікувала.
Після тієї розмови минуло ще кілька тижнів. Софія з Владом живуть поруч, як сусіди по кімнаті. Влад добрий до жінки, він піклується про неї і дає їй все, що матеріально потрібно.
А Софія кожного дня дивлячись на своє життя запитує себе: залишитися та все ж зустріти разом Новий рік чи піти від людини, яка не буде з нею близькою? Вона ще не знає відповіді на це питання.
Віра Лісова
