Моя рука тремтить, коли я намагаюся набрати номер. Голос ось-ось зірветься, а сльози ллються неконтрольовано, як повінь після сильного дощу. Я наказую собі більше не плакати через це, але знову не вдається. Нарешті, Олена відповідає на дзвінок.
— Сашо, що сталося? — її голос сповнений тривоги, навіть через телефон.
— Ні, весілля не буде! — ледве видавлюю із себе. Відчула, як зітхнула з полегшенням. Ні, не через те, що це закінчилося так, а через те, що я нарешті змогла сказати це вголос.
— Що? Як це не буде? Ти ж ще вчора казала, що все готово…
— Так, все готово, — відчуваю, як всередині мене прокидається гнів. — Але добре, що я вчасно зрозуміла це, Олено. Якого біса я дозволила собі думати, що він може бути тим самим?! Що він вартий мене і моєї доньки. Такому чоловіку не місце у нашій родині.
— Але ж він був таким… — Олена намагається підібрати слова, — турботливим, освіченим та харизматичним. Ти завжди казала, що він досконалий.
Я гірко засміялася крізь сльози, наче це якийсь фарс, наче комедія помилок, яку я сама собі влаштувала.
— Нехай свою турботливість і харизму несе в інше місце, якомога далі від нас з Нікою. Уявляєш, що він мені сказав?!
— Що? — Олена напружилася та її голос став серйознішим.
— Він сказав, що чоловік може любити тільки своїх дітей. І що, мовляв, у нас з ним вони, безумовно, будуть. А мене спитав? Ні! Він навіть не думав питати! Просто вирішив за нас обох. А потім… — я зупинилася, відчуваючи, як гнів затуманює моє мислення. — Він готовий “прийняти” мене з дитиною. Розумієш? Прийняти!
На тому кінці лінії настала тиша. Я уявляю, як Олена намагається переварити почуте.
— Це він так сказав? Прийняти?
— Так! А ще заявив, що він, мовляв, не настільки категоричний, як його “свята” мати! Яка на щастя, моя майбутня свекруха. Тобі це не здається дивним? Вони всі мене приймають, як подачку якусь! Як наче я повинна бути вдячна за те, що мене взагалі хтось з дитиною прийняв!
— Так ти ж сама про себе можеш піклуватися і квартира у тебе є, – запитала подруга.
— Він запропонував мою квартиру здати й щоб я зі свекрухою жила. Уявляєш? Мені жити зі свекрухою, щоб вона мою дитину виховувала! Я на це не піду! Його мати ще заявила: “Ти нікому не потрібна з дитиною на руках! Цінуй мого сина”, а потім додала: “Тобі все одно де у декреті сидіти. Ти не будеш працювати, тож нехай хоч від твоєї квартири буде прибуток!”
Олена мовчала і я відчула, як у грудях стискається туга. Все, що я будувала з цим чоловіком, розсипалося, як пісок крізь пальці. І це важко. Але ще гірше було б залишитися з ним, у цій пастці його зверхності й байдужості.
— Сашо, він тебе не вартий, — нарешті каже Олена. — Добре, що ти це зрозуміла зараз, а не пізніше, коли було б ще важче.
Я киваю, хоча вона не бачить.
— Я знаю… І добре, що він показав своє справжнє обличчя на стадії стосунків. Такі люди змінюються тільки на гірше після весілля. Я не хочу цього для себе. І для Ніки.
— Правильно! А тепер що ти робитимеш?
— Спершу що? Святкуватиму! — я усміхаюся крізь сльози. — Приїжджай до мене.
Мигдальний рулет і чай вже готові. І що міцніше теж буде. Будемо святкувати, що я врятувала себе від цього кошмару.
— Буду за десять хвилин! — сміється Олена і цей сміх мене трохи заспокоює.
Кладу слухавку й дивлюся на своє відображення у дзеркалі. Очі червоні, туш потекла, але в душі я відчуваю себе вільною. Моя інтуїція не підвела мене цього разу і я вдячна собі за те, що не побоялася зробити розірвати з ним стосунки Тепер все буде інакше, з надією на краще майбутнє я включила чайник.
Роздався телефонний дзвінок, але слухавку я не взяла. Це був він. Потім я отримала повідомлення: “Можливо, почнемо спочатку?” Я стояла немов приголомшена. З якого початку? У нас все і так на початковому рівні, а що тут можна починати ще? Найкращим варіантом було заблокувати його номер.
