– Спілкуватися можна, але до сім’ї близько не підпускай! Інка дівчина без комплексів, відведе твого чоловіка, озирнутися не встигнеш! Додому не води, душу не відкривай! Та й сама до неї сильно не шастай! – казала бабуся мого чоловіка. І тільки згодом я зрозуміла, як же вона мала рацію

З Інною ми познайомилися, коли переїхали з чоловіком до Києва. Вона жила в тому ж під’їзді, що і Коліна бабуся, тільки на першому поверсі. Вона була всього на кілька років старшою, а наші дочки, моя Яна і її Ксюша були ровесницями. Нам дали місце в тому ж дитячому садку, Яна стала ходити в одну групу з Ксюшею. Природно, ми стали спілкуватися.

Я намагалася не звертати увагу на слова бабусі чоловіка: – Спілкуватися можна, але до сім’ї близько не підпускай! Інка дівчина без комплексів, відведе твого чоловіка, озирнутися не встигнеш!

Коля сміявся: – Я що, телиця якась, відвести! Та й взагалі, якого біса вона мені здалася?

На що бабуся Марина резонно відповідала: – Не говори «гоп», внучок, поки не перескочиш! Ні, ти у нас хлопчик правильний, звичайно, але береженого Бог береже! – і бабуся переключалася на мене, – Додому не води, душу не відкривай! Та й сама до неї сильно не шастай!

А мені з Інною було цікаво! Вона була така вільна, така несхожа на мене! Єдине, що мене коробило, так це кількість е приємних в її лексиконі. Навіть Ксюша, якій не було і 4 років, раз у раз вставляла міцні слівця в свій дитячий лепет. Я просила Інну менше виражатися, на що вона зі сміхом відповідала: – Та облиш ти свої замашки, будь простішою і люди до тебе потягнуться!

Так ми і спілкувалися кілька років, наші дівчатка пішли в один клас, благо школа знаходилася практично у дворі будинку. Близькими задушевними подругами ми не були, але хорошими приятельками – цілком. Періодично Інна, за її словами, пускалася в «загули» – крутила романи. Її метою було влаштувати своє особисте життя. Ксюша в ці періоди залишалася під наглядом своєї бабусі.

Бувало це не часто, приблизно раз на півроку. Тоді Інка ставала красунею, очі горіли, не йшла, а летіла. Але з якихось причин до РАЦСу не доходила, Інна поверталася в свій звичний образ і чекала наступного «справжнього кохання». Частенько вона сміялася наді мною: – І не нудно тобі? Підемо, сходимо в клуб! Ти ж в столиці живеш, а не в своєму занюханому селі. Треба жити на всю котушку, поки молода! А ти! Живцем себе ховаєш!

– Мене все влаштовує, Інн. Краще розкажи, хто тебе вчора додому підвозив?

Інна тут же переключалася на ближчу їй тему, і мій моральний вигляд переставав її цікавити до пори до часу. Дівчатка вже вчилися в 5 класі, коли Інна зателефонувала мені: – Спускайся! У мене новина, закачаєшся!

Я, пам’ятаючи настанови бабусі чоловіка, навіть після того, як її не стало, Інну в гості не запрошувала, да та й не прагнула особливо.

– Все, Наташка! Закінчилися мої загули! Заміж виходжу! Мужик класний! Правда, повоювати довелося з його дружиною! Але нічого, я за своє щастя кого завгодно порву, куди цій курці до мене?

– Стривай, ти його з родини повела, чи що? І діти там є?

– Давай ти мені моралі читати не будеш! За щастя треба боротися! Була б там міцна сім’я, він би дружину не кинув! Он, Колька твій в мій бік жодного разу не подивився, я і смикатися не стала.

– А ти намагалася?!

– Та заспокойся! Просто очима постріляла трохи, не реагує, я і забила на нього. Не бери в голову!

– Ну ти даєш! – я помовчала, потім запитала, не силах утриматися від цікавості, – ну так що там, діти є?

– Дочка, на рік молодша за Ксюшки. Нічого, нехай аліменти платить! У мене через сім місяців теж малюк буде!

Я не ханжа, розумію, що хочу я того чи ні, але розлучення завжди були, є і будуть. Але якось мені було не по собі від цієї розмови і я постаралася викинути її з голови, малодушно вирішивши, що мені немає ніякого діла до невідомої жінки з її донькою, у якої метка Інка вкрала чоловіка.

Не тут то було. На початку 2000-х років я активно спілкувалася на різних форумах і чатах. У мене з’явилася величезна кількість віртуальних знайомих, ходила я і на зустрічі в реалі, з кимось навіть подружилася. І ось, на одній з таких зустрічей я познайомилася з Аліною. До цього ми з нею добре спілкувалися на форумі, були близькі за віком, у нас знайшлися спільні інтереси, та й жила вона за столичними мірками поруч.

У житті Аліна виявилася веселою, товариською, ми знайшли дуже багато спільного. Стали телефонувати, ходити гуляти в парк або в кафе випити чашечку чаю. Дівчата наші швидко подружилися, хоча Мілена і була на рік молодша Яни. У січні Яні виповнилося 12, ми вирішили відсвяткувати її день народження в ігровому клубі, з дитячим боулінгом. Яна сама вирішувала кого запросити, в число гостей потрапили і Ксюша, і Мілена.

Інка рік тому народила сина, тому Ксюшу з клубу мав забрати її вітчим Слава. Він прийшов до призначеного часу, і раптом … Йому на шию кинулася щаслива Мілена: – Таточку! Ти прийшов! Я так сумувала! Сказати, що я була здивована, значить нічого не сказати. У такому ж подиві були і Слава, і Аліна.

Інка влаштувала скандал: – Ти – …! Навіщо ви покликали цю дівчину! Я вважала тебе подругою!

Все це перемежовувалися добірними слівцями, і я не витримала: – Притримай-ка язика! Я що тобі, дівчинка для биття? Звідки я могла знати? Ти Мілену і по імені не називала ніколи, тільки «це дівчисько»!

– Загалом, вибирай! Якщо ти спілкуєшся з цією Аліною, то я з тобою більше розмовляти не буду! Змія ти підколодна, а не подруга!

Вибір і робити не довелося. З Аліною ми приятелюємо досі.

Фото ілюстративне спеціально для сторінки Особлива