Живемо з братом в неприватизованій квартирі. Так, такі ще залишилися – батьки заморочуватися не хотіли, а після того, як їх не стало, ми з братом почали сваритися.
На мою пропозицію приватизувати квартиру на двох, продати і гроші поділити навпіл, брат попросив час подумати. І вже через місяць привів до нас в будинок свою вагітну дружину. Він швиденько з нею одружився і пообіцяв повернутися до питання про приватизацію після народження дитини.
Спільним знайомим брат хвалився, як спритно він придумав: дитина народиться, він її пропише і при приватизації у нього буде три чверті квартири. Небайдужі люди радили мені теж подумати про дитину, одружитися, прописати дружину з дитиною і поділити квартиру навпіл.
Народжувати заради частки, на мою думку, верх дурості. Я прекрасно бачив взаємини брата і його дружини: сварка на сварці, постійні скандали. Не здивувався б, якби брат залишився взагалі ні з чим, при такій-то дружині.
Час минав і чим ближче було до появи дитини, тим сильніше Світлана, дружина брата, відчувала себе господинею в квартирі. Одного разу, коли у мене ночувала моя дівчина, вночі до нас в кімнату влетіла Світлана, немов розлючений фурія.
Вона почала кричати, що моя дівчина зайняла туалет, а їй прямо зараз терміново треба туди. Що вона зараз винесе двері.
На мою цілком ввічливу пропозицію почекати, вона вибухнула ще більш гучним криком:
– Буду я ще дівок всяких чекати! Нехай забирається з мого дому!
Загалом, бабу брат знайшов собі до пари. Я не зміг стримати відповідної грубості:
– Тут одна дівка – ти. Не смій відкривати свій рот в бік моєї жінки. Зрозуміла?
У відповідь Світлана вибухнула виттям, але її крики прибіг її благовірний. Не став нічого питати, він кинувся на мене з кулаками, дихаючи перегаром мені в обличчя. В цей час моя дівчина вже вийшла з кімнати розбрату і стояла дивилася на те, що відбувається, широко розкривши очі від подиву.
Я відштовхнув від себе брата, він відлетів убік Свєти і впав на неї. У Свєти відразу ж заболів живіт, вона закричала. Ми викликали їй швидку, її відвезли в лікарню.
Брат не поїхав зі своєю дружиною – його не взяли, він був нетверезий. Свою половинку я відправив додому, від гріха подалі.
Вранці стало відомо, що батьком мій брат не стане. Світлану виписали через два тижні. вона була пригнічена і звинувачувала в усьому мене. Вона обіцяла, що підкараулить мою «дівку», і зробить так, що у неї ніколи не буде дітей. Світлана зовсім зійшла з розуму – вона розносила меблі, кидала посуд, і з ранку до вечора заливала своє горе.
Спокою мені не було і від брата – його настрій стрибав як маятник: то він звинувачував себе у всьому, що трапилося, то свою дружину, то мене. Щоб уникнути інцидентів, мені довелося врізати замок у двері своєї кімнати – я кілька разів прокидався і бачив, що Свєта стоїть і дивиться на мене ненависним поглядом.
Вона постійно під’юджувала мого брата, підбиває його:
– Через нього ти втратив дитину. – говорила вона своєму чоловікові, вказуючи на мене пальцем. – Чому ти нічого не робиш?
– Всьому свій час. – зиркав на мене мій єдиний родич.
Я не вважав себе винним, ні скільки. Не я почав нічні крики через зайнятий туалет, не я кинувся в бійку, будучи нетверезим. Мені ці погрози порядком набридли, я набрався хоробрості і заявив:
– Молодята, а ви не думаєте, що самі в усьому винні? Вирішили народжувати тільки для того, щоб мене обібрати. Один – вічно п’є, друга – істерить, і п’яти хвилин почекати не могла. Я-то тут при чому?
Після моїх слів зав’язалася ще одна бійка.
Поки ми з братом мутузили один одного, пролунав дзвінок у двері.
– Світланко, донечко! А ми тут повз проїздили і вирішили заїхати. Як ти? Як себе почуваєш?
Брат, почувши голос тещі, відстав від мене і пішов вітатися.
– Вітаю, радий вас бачити. Ми переживаємо, але Свєта – сильна, вона впорається. Проходьте!
Світлана, проходячи повз мене, прошипіла:
– Тільки спробуй що-небудь ляпнути!
Ага, подумав я, буду я ще зараз всяких слухати. Я голосно, щоб усі чули, поцікавився:
– Про що я не повинен ляпнути? Про те, як ви п’єте з моїм братом на пару? Наскільки я пам’ятаю, тобі навіть вагітність не була перешкодою, щоб випити. Або про те, як ти розносиш і ламаєш меблі моїх батьків? Або про те, що ви одружилися і дитину забацали щоб собі більшу частину квартири забрати? Так знайте – хоч десяток дітей народжуйте, я просто від участі в приватизації відмовлюся і буду мати право довічного проживання. І нічого ви зі мною не зробите. І квартиру з таким мешканцем у вас дорого не куплять, якщо взагалі покупці знайдуться.
Розбірки брата зі Свєтиними батьками закінчилися тим, що вони просто забрали її додому. Брат зовсім не засмутився. Він ще навіть не розлучився, а вже притягнув в будинок нову жінку при надії, одружитися збирається. Нічого його життя не вчить.
