Найбільше обурювалася сусідська дівчина, його колишня однокласниця, красуня Людмила. Він її якось раз проводив з танців, а вона собі вже загордилася і надумала бозна-що.
Навіть з армії його чекала, листи йому писала. Він відповів на самому початку на два листи, на тому листування і закінчилася. Але вона всіх запевняла, що він повернеться і вони одружаться, питання вирішене.
А Олексію було все одно, що про нього думають односельці, головне його Валюша поруч. Батьки вже знали, син писав, що їде з дружиною, звуть її Валя, що вони її полюблять також, як і він. Після приїзду він розповів батькам дивовижну історію їхнього знайомства:
Олексій служив при штабі водієм, возив штабних по різних справах і їздив сам з різними дорученнями. І ось одного разу він повіз у віддалене село полковника з двома офіцерами і ще з ними їхала машина з солдатами.
В тій стороні повинен був пройти новий маршрут майбутніх навчань, офіцери повинні були все оглянути і перевірити на місці, звіривши все з картою. За ідеєю, там не повинно бути нікого.
Але яким було їх здивування, коли майже в самому центрі майбутнього полігону, на галявині в лісі стояла хатинка, а в ній жила бабуся. І там ще була дівчина, але вона припливла трохи пізніше з села, що було за річкою.
Виявилося, що це її бабуся і вона ні в яку не погоджувалася переїхати в село до сина, ось внучка і перепливала річку кілька разів на тиждень, привозила продукти і взагалі, провідувала.
Командири поговорили з упертою старенькою, сказали, що тут військові навчання з цього року будуть і їй необхідно терміново звільнити місцевість. Дали їй на переїзд тиждень.
Потім перевірили решту території і поїхали. У перший свій приїзд Олексій ніякої уваги на дівчину не звернув. А коли приїхав вдруге, його послали перевірити, поїхала бабуся чи ні, дівчина якраз була там, збирала бабусині речі. Самої господині вже в хаті не було.
Вони розговорилися, познайомилися, потім Валя швидко приготувала на багатті суп і нагодувала його. Олексій під час розмови з нею і коли їли суп відчував якийсь блаженний стан.
Потім вийшло так, що він разом з нею одночасно потягнулися за хлібом і стукнулися лобами. Її очі виявилися зовсім поруч: яскраво-сині, глибокі і Олексій в них потонув.
Потім він допоміг їй перевезти весь бабусин скарб, попрощався і поїхав. А серце-то залишилося з Валею. Його тягло до цієї дивовижної дівчини. І за кілька місяців до закінчення служби він відпросився у начальства, сказав, що їде свататися і приїхав до неї в село.
Дітлахи натовпом довели його до будинку нареченої, він, з повними руками подарунків, обережно постукав у двері. Зустріли його добре.
Валя була збентежена і постійно тікала в сусідню кімнату, там тепер жила бабуся. Вона попросила внучку привести нареченого, поговорити з ним хотіла. Олексій зайшов, привітався. Бабуся сказала, підійди до мене і дай руку. Він підійшов, старенька хвилин п’ять тримала руку і все йому в очі дивилася, потім сказала:
– Так, це ти, її наречений, доля вас звела. Все у вас буде добре, тільки ти її бережи, вона світла і чиста, тебе чекала, тому я в село не переїжджала, знала, ти тільки там, в моїй хатинці Валюшку знайдеш. А тепер ось, коли ти її забереш, з сином жити буду.
– Добре, бабусю, ви не сумнівайтеся, в образу її нікому не дам.
– Я знаю, у тебе теж серце чисте, а то так би не віддала її. Благословляю вас діти, будьте щасливі.
Потім і батьки благословили. Весілля вирішили зіграти перед від’їздом молодих. Батьки Олексія жили далеко і приїхати не було можливості. Адже якщо їхати до сина на весілля, це якісь витрати потрібні.
Тому весілля було одностороннє. Правда, з боку нареченого був його командир і пара друзів. Валюша світилася щастям і в ту мить вона була така гарна для Олексія, що у нього аж дух захоплювало – ця краса, його дружина!
Незабаром народ зрозумів, чому він такий закоханий в свою дружину, у Валі був золотий характер. Її полюбили всі і люди, і тварини. До його батькам невістка ставилася шанобливо.
Вона не вміла сердитися, завжди посміхалася, намагалася допомогти, особливо старим і самотнім. Коли її вперше побачила бабуся Маня, вона трохи травами займалася, то відразу сказала:
– А дівчисько-то яке світле і душа у неї чиста, як сльоза. Така рідкість на нашій грішній землі.
Людмила, яка більше всіх на неї зла була, і та прийняла її, зрозуміла, що Олексія не повернути. І незабаром поїхала в місто вчитися на медсестру. Там через рік вийшла заміж, вдало і була навіть щаслива, що не за Олексія, а то так би і залишилася в селі животіти, а тепер вона – дама.
А сімейне життя Олексія йшло своєю чергою. Валя в покладений термін народила чудову доньку, назвали її Світлана, через рік на світ з’явилася відразу двійня і обидва хлопчики Андрій і Володимир. Щастю Олексія не було меж.
Він виявився чудовим батьком, постійно займався з дітьми, любив їх дуже, хоча, якщо бешкетували, спуску не давав. Але виховував морально, ремінь це була остання інстанція і то, вже якщо зовсім завинили.
А вже дочку як любив, балував її. Так вони і жили, душа в душу, ростили дітей і ось уже прийшов час Світланці їхати вчитися.
Вона перший рік з’їздила, вступити не вдалося, дівчина хотіла вивчитися на лікаря. Повернулася додому, вирішила попрацювати, грошей накопичити і на платній основі потім вчитися.
На наступний рік вони всі втрьох вже поїхали, Світланка в цьому році вступила на бюджет до іншого навчального закладу. А хлопчаки подали заяву в коледж, на програмістів – вступили.
Залишилися батьки одні і занудьгували було, а потім Олексій каже:
– Звикли ми для когось жити, а давай для себе поживемо хоч трохи. Поїхали на море.
Вирішили, постановили, зробили. І ось вони вже на морі, Валя, яка перший раз в житті його побачила, була щаслива і раділа як дитина: плавала, пірнала, заражаючи Олексія веселощами.
Він задоволений був, що дружині догодив. Перед самим від’їздом погода зіпсувалася, різко похолодало, пішов дощ. Валя вирішила наостанок ще разок скупатися, хоча Олексій був проти:
– Та я тільки занурюся, морю подякую і попрощаюся.
Вона трохи попірнала, поплавала, йшов дощ, але він начебто теплий був. Олексій вилаяв її: час збиратися, скоро наш поїзд, виходь з води.
Коли Валя вибралася на берег, стало видно, що вона замерзла – губи посиніли, гусяча шкіра покрила все тіло. Олексій їй сказав, ти сьогодні поводилася гірше неслухняної дитини, потім розтер її гарненько рушником, і вони бігом побігли в номер.
Через дві години вони сіли в поїзд. Їхати їм треба було трохи більше доби, а вночі у Валі піднялася температура. Добре у сусідки з собою був аспірин, трохи збили температуру.
Але, коли приїхали додому, їй зовсім стало зле і Олексій повіз її в місто. Лікарі поклали в лікарню. У Валі почався нехороший кашель і їй ніяк не могли збити температуру.
Коли Олексій на наступний день прийшов, вона йому сказала:
– Я в дитинстві теж перехворіла на запалення легенів, на річці під лід провалилася. Бабуся мене тоді виходила. Тепер, мабуть, і дала про себе знати та хвороба. Я ось що хочу тобі сказати, тільки не перебивай, а вислухай мене, мені і так важко говорити. Я скоріше за все піду, а ти не повинен за мною довго сумувати і впадати в зневіру, пам’ятай, у нас діти і ти тільки їх можеш в цьому житті підтримати. А я завжди поруч з вами буду. І спасибі тобі за море, я щаслива, що ми туди з’їздили.
Олексій розсердився:
– Та будь воно не гаразд, це море, краще б не їздили. Ні, я не хочу це слухати і не треба завчасно говорити нісенітниці. Тебе вилікують.
На наступний день до вечора Валі не стало, згоріла за кілька днів. Олексій картав себе, що не вберіг свою кохану Валюша. Він не міг собі навіть уявити життя без неї.
Прощання відбулося для нього як в тумані. Приїхали діти і весь час намагалися бути поруч з ним. Коли повернулися додому, за всіма в будинок зайшла біла, доглянута кішка і присіла недалеко від порогу, немов спостерігаючи за всіма.
Тут її помітили і стали питати одне у одного, чия ця кішка. У селі начебто такий ні в кого не було. Олексій взяв її і поніс до виходу і раптом чітко почув голос дружини: «Олексійку, залиш її, я ж сказала, завжди поруч буду».
Він відсунув кішку на витягнуті руки і подивився їй в очі, вони у неї були блакитні. Тоді він притиснув кішку до себе і повернувся в будинок.
– Тату, а ти що, вирішив її собі залишити? – запитала Світу.
– Прийшла, нехай живе зі мною.
І з цього моменту Олексій трохи заспокоївся, проводив дітей і вони залишилися з кішкою, яку часто бачили у нього на руках.
