Сповідь емігрантки: українка про труднощі та міфи з життя в США

Оля Гамоль в 2015 році виграла Green Card і вже рік живе в Чикаго, зараз їй 27 років. Дівчина ділиться своїми враженнями з виданням Glоss.ua. Оля родом з міста Рівне, а до переїзду в США жила в Києві. Зараз працює у відділі фінансів в медичному центрі і веде свій блог в Instagram.

Я з першого разу виграла грін-карту, забрала свою українську кішечку і переїхала в Штати в 2016 році. Варто зазначити, що до переїзду в Штатах я ніколи не була, тому і всі мої очікування базувалися переважно на стереотипах з американських комедій, на яких ми всі виросли. Моє життя тут – це бездонний колодязь історій в стилі «Очікування – реальність». Спробую систематизувати по пунктам.

1. Неодноразово отримувала питання, чи оплачує США переліт, житло та грошовий грант для переможців лотереї Green Card . На жаль, в аеропорту тебе не чекає супер-дядька з валізою доларів. Сам виграш – це вже космічне щастя: багато людей, які живуть і працюють в Америці нелегально, готові заплатити тисячі доларів за будь-які махінації, щоб легалізуватися і мати документи. І айфони тут теж не роздають.

2. Я, наївна дитина, чекала відразу за порогом аеропорту skyscrapers view на даунтаун. У реальності більшість Америки (ну я поки тільки 7 штатів бачила, але все ж) – це приміські поселення, або, як тут кажуть, Сабербен. Житло в самому даунтауні дуже дороге і невелике за площею, тому люди їдуть подалі. Наприклад, українська діаспора за краще тихі нейборхуди, де можна придбати будинок і ростити дітей. Відповідно, там буде менше темношкірих, мексиканців, і так далі, тому і рівень безпеки вище.

Я живу, наприклад, ще на території міста Чикаго в дуже маленькій студії, де ліжко вже в дверях. Іноді це дивує наших, але дуже вже мені хотілося жити біля озера, та й хотілося, щоб в документах було написано, що я живу саме в Чикаго, а не в селищі поблизу.

3. Наступний прикол – це житло. Пам’ятаю, приїхала я зелена, знайомі розповідали про варіанти підвального житла у поляків і українців. Це дуже популярна тут схема: сім’я купує будинок і бере новоприбулих імігрантів-мешканців в basement . Я тоді не розуміла, чому доступні тільки такі опції. Серденько мріяло про вид на озеро і так далі. Для порівняння, за підвал хотіли 600 доларів, а студію біля озера можна було взяти за 750-800 доларів.

На своєму досвіді я дізналася, що навіть якщо у тебе є гроші, квартиру тобі не здадуть, бо у тебе немає кредитної історії. Є такий загальний показник твоєї фінансової відповідальності FICO score : він стартує з позначки 300 і може вирости до 850. Якщо він у тебе вище 700, всі хочуть дати тобі кредитки на максимальні ліміти, найкрутіші апартаменти і низькі відсотки на іпотеку. На той момент (за три дні перебування в Штатах) моя кредитна історія ще навіть не почалася.

Коли я переїхала в березні в свою студію, мене питали, купила я студію: це ж Америка і нульові кредити. А в реальності я молилася, щоб з моєю 6-місячною історією мені хоча б оренду дали. У банках тут теж недурні люди сидять, і ніхто не роздає гроші направо і наліво.

4. Мова – це окрема історія. У мене є диплом з іноземної філології, і хоча мої знання німецької та французької зникли, як тільки я вийшла з університету, в своїй англійській я була впевнена на всі сто відсотків, але тільки до першого діалогу з темношкірим водієм автобуса. Витріщалася я, як баран на нові ворота, тому що це була не англійська. Всі мої скіли Present Perfect/Past Perfect Continuous лопнули, як мильна бульбашка, через сленг і стиль мовлення.

Особливк горе у мене було з індусами і темношкірими. Коли працювала на ресепшені, пам’ятаю один телефонний дзвінок: темношкіра жінка вирішила мене погнобити. Я раз п’ять ввічливо запитувала, що вона хоче, і просила її, щоб говорила повільніше, а у відповідь отримала щось в стилі «понаїхали тут». Я її перевела на мою колегу, а сама побігла поплакати в туалеті. З білими американцям проблем немає, тому що у них зрозуміла вимова, а з темношкірими я до сих пір не дружу. Я їх вже розумію, але їх стиль та інтонації вселяють в мене страх. Жартую, але з часткою правди.

5. Ще в Україні я знала, що медицина тут дорога, тому спакувала у валізу велику аптечку контрабанди з нашими «Стрепсілс» та іншим. Я знала, що тут все на страховках, і це щастя, якщо вона у тебе є. Коли я почала працювати в медцентрі, я вперше почула, що страховки теж бувають різні.

Наприклад, соціальні страховки Obamacare не хоче приймати більшість лікарів, або таких пацієнтів записують на потім. Бюрократія у всій красі: тобі дзвонить пацієнт, а ти питаєш, яка у нього страховка. Якщо self pay (оплачує самостійно – прим. Ред.), То записую його прямо на сьогодні, тому що це живі гроші. Якщо приватна страховка, то повинен записати на сьогодні-завтра, а якщо страховка простіше, то найближча дата – це наступний місяць.

Я трохи утрирую, але це основний принцип. Плюс, часто бувають випадки, що вартість лікування зі страховкою навіть дорожче, ніж людина заплатила б з кишені. А все тому, що вартість однієї процедури відрізняється в залежності від поліса страхування.

6. Штати асоціювалися у мене з Макдональдс і 200-кілограмовими людьми. Не сперечаюсь, тут більшість страв – жирна їжа, і місцеві без розуму від смаженого бекону, однак тут дуже багато фітоняшок, які тримають себе у формі. Я живу біля озера і час від часу бачу в парках: всі бігають, плавають, катаються на велосипедах, мені ніде пройти зі своїм морозивом. Є й товсті люди, але це в основному бідні верстви населення, які харчуються у фаст-фудах.

Окремо варто зауважити істерію по organic: тут це слово всюди. Органічне все – від молока до зубної щітки, і це впливає на вартість. Хоча насправді не так воно все і «органік»: підозрюю, що в більшості замість стандартної хімії на фермах використовують «органік-хімію».

7. Варто згадати про відпустки. Українське серденько любить травневі свята, коли вся країна вирубується в запій на тиждень. Коли приїжджаєш сюди, тебе чекає інша реальність. Тут є три або чотири державних вихідних, а все інше – арбайтен, хлопці. Відпустку теж потрібно узгоджувати за півроку вперед, тому що американці стрaшні планувальники: все на рік вперед розписують.

Читайте також: “На права можна здавати рік, а машину купити за смішні гроші”: Як живеться українці в найбагатшій країні Європи

8. Улюблений пункт – дороги. Так, українські дороги залишили в моїй психіці «непоправний слід» і я все мріяла про космічні американських дорогах. Насправді, якісні ідеальні дороги я бачила тільки на півдні (Каліфорнія і особливо Техас). У Чикаго є сезони і є зима, це видно і по дорогах. Хоча у нас часто закриті смуги під ремонт, навіть в даунтаун є місця, де можна залишити колесо.

Одного разу ми на хайвеї (швидкісна автомагістраль) залишили колесо і розважалися до півночі в шиномонтажі з мексиканцем, який до того ж не володів англійською. У Чикаго є багато платних автомагістралей: вартість проїзду коливається від 1 до 2 доларів, а ями все одно місцями присутні.

9. Податки: на цьому пункті ймовірно здригнуться більшість місцевих. Податки є і в Україні, але тут все по-особливому. Мені як шопоголіку незручно бачити цінники без податку: береш щось за 80 доларів, а залишаєш на касі 90. Із зарплатою так само – деякі роботодавці самі відраховують, а в деяких ти сам звітуєш в кінці року і повинен віддати хорошу суму державі. Якщо у тебе відраховували весь рік, то в кінці року на тебе чекає бонус: держава повертає тобі трошки від суми податків. Тому тут популярні жарти в стилі «бомжуешь до tax- сезону, а потім сидиш в золоті».

10. Ну і останнє – це заходи вимірювання. Наприклад, черешня по 2,99 дол. Гребеш побільше, а на касі виявляється, що ти нагріб на 7 доларів. Все це через те, що ціни в Паунд (в фунтах, 1 фунт = 0,45 кг – прим. Ред.), А українське серденько розуміє кілограмами, ось і платиш в 2 рази більше. До сих пір не звикла до Фаренгейту і своєї ваги в тризначній цифрі.

Насправді, можна говорити нескінченно і розповідати про свої ляпи і несподівані моменти. Але поки і десяти вистачить. Хочу підкреслити, що всі спостереження суб’єктивні і лише з висоти мого однорічного польоту Штатами.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram