fbpx

Стали помічати, що Оксана ледь не рахує їхньому батькові кожен кусень хліба, який він з’їсть.Та коли Мирон вирішив повернутися назад в село, проте доньки його не відпустили. Оксана зрозумівши що може залишитись одна в селі з усією худобою злякалась та поїхала сама в місто за чоловіком

Дуже швидко, Оксана залишилася вдовою. Їхній спільний синочок тільки пішов у третій клас. Чоловіка дуже швидко не стало, за лічені тижні.  А життя тільки у них почало налагоджуватись. Великий будинок вони звели в селі, один з найкращих. Оксана, хоча й жінка не балакуча, проте з з чоловіком жила добре.

Невдовзі вона познайомилася з Мироном, він був аж з сусідньої області. Теж рано залишився вдівцем з двома неповнолітніми доньками.

Тож коли їх сусідка познайомила, до якої Мирон приїхав в гості, бо був родичем, то обоє були не проти зійтися.

Так через два тижні Мирон з дітьми перебрався жити до Оксани з сином. Мирон був добрим чоловіком, дуже добре ставився до Оксани та її сина Сергія. Оксана теж добре відносилася до доньок чоловіка. Однак,  Сергій мав мамину вдачу, мало говорив і завжди був всім незадоволений. До вітчима він ставився ні добре, ні погано. Жили чоловік з жінкою добре.

Та, сусіди і люди в селі помічали, що немає чоловік ні хвильки відпочинку. Оксана ще докупила поросят та багато качок з курками. І увесь догляд за домашніми тваринами впав на плечі чоловіка. Так вони  жили і минали роки за роками.

Діти їхні спільні підросли. Син Оксани після школи пішов вчитися в училище. Доньки Мирона, теж поїхали на навчання, а невдовзі знайшла там хорошого хлопця та вийшли заміж, і залишилися жити у них.

Навідувалися тільки зрідка, а коли приїжджали то стали помічати, що Оксана ледь не рахує їхньому батькові кожен кусень хліба який він з’їсть. Залишився сам в хаті вони запропонували йому поїхати до них жити у місто. Однак, чоловік відмовився, він все ж попри прикрий характер дружини її кохав.

Син жінки приїжджав до них частіше. Оксана завжди старалася йому наготувати великі сумки з собою. Жінці здавалося, що її сину не пощастило в житті. А от Миронові доньки стали панянками, живуть у квартирах у місті.

Вона почала навіть дорікати цим Миронові, а він як завжди мовчав, не хотів сваритися з дружиною. Та одного дня чоловік занедужав, Оксана зателефонувала до однієї з доньок та сказала про це їй, і попросила щоб вони приїхали до них. Доньки приїхали та забрали батька до міста там його обстежили та невтішні новини, що чоловікові не можна буде фізично працювати.

Та коли Мирон вирішив повернутися назад в село, проте доньки його не відпустили. Оксана зрозумівши що може залишитись одна в селі з усією худобою злякалась та поїхала сама в місто за чоловіком. Приїхала і дуже привітно з доньками ще й привезла гостинців з села. І почала питати доньок чому вони батька не відпускають додому.

Доньки відповіли що батькові потрібно поберегтись а в селі так не зможе, хоч захоче щось робити а йому не можна.

Та Оксана переконала доньок, щоб вони поспродали всю худобу і  чоловік важко не працюватиме. Тож повернулася вона вже в село разом з Мироном.

Та от тільки по самому приїзду, жінка знову взялася за старе. Почала Мирона ганяти по повній програмі.
Чоловік як завжди не хотів сперечатись з дружиною та все покірно виконував. Тож і не дивно що через тиждень йому стало знову гірше. Оксана спочатку навіть не звертала увагу на те як почувається Мирон.

Однак, коли він уже злягнув, аж тоді викликала швидку. Наступного дня одразу ж приїхали доньки і знову забрали батька.

Не цілих два місяці ще прожив чоловік. Оксана за весь цей час одного разу не зателефонувала і не поцікавилась, як почувається Мирон. Їй було головне, що чоловік ще встиг зробити в будинку ремонт. І вона змогла його продати, сама собі купила невеличку хату у селі, а от решту грошей пішло на квартиру синові у районі.

Люди почали дорікати жінці за те що покинула чоловіка при недузі, але на це у неї знайшлась відповідь.
“Він же має рідних доньок, а я йому хто така, ми навіть не розписані, то ж означає, що чужі. То що ж ви з мене добрі люди хочете?”

Любі читачі скажіть будь – ласка, а яка ваша думка відносно цього?

Автор: Галина Червона. Передрук заборонений.

You cannot copy content of this page