“Ставання” на ноги у неї вже триває два роки. Мені це все трохи набридло, але не знаю, як зважитися сестрі про це сказати, щоб не образилася, та й батьки не зрозуміють, як це я виставила за двері рідну сестру, я ж старша і повинна їй допомагати

Я родом з маленького містечка і ще зі школи була в мене мрія жити і працювати в столиці. Мрія здійснилася, але не зовсім. Після закінчення інституту, я знайшла роботу, зняла невелику квартиру, і цілий рік жила одна. Економно розпоряджаючись грошима, я ніколи не позичала, мені на все вистачало.

Молодша сестра, теж зібралася жити в столиці і приїхала до мене. Уже знайшла роботу, але поки з маленькою зарплатою і не може платити за оренду своєї квартири, тому попросилася пожити зі мною. Вона сказала: «поживу у тебе поки стану на ноги, а потім з’їду». “Ставання” на ноги у неї вже триває два роки. Спочатку я думала, що якщо вона не може потягнути окрему квартиру, то зможе платити за мою половину орендної плати. І їй і мені вигідно, якщо вже живемо разом.

Але сестра все розсудила по-своєму, вирішивши, що вона поживе за мій рахунок, адже у мене більші доходи. Участь в домашніх справах вона теж не хоче приймати, вона як би тут не господиня. Витрати на продукти і миючі засоби теж лягли на мене. Те що батьки передають з дому, вона вважає достатнім, щоб не відчувати себе утриманкою. За квартиру їй платити нічим.

Вона просто не вміє розпоряджатися грошима. Отримавши зарплату, відразу біжить купувати собі чергову кофтинку, йде обідати в кафе, замість того, щоб самій собі щось приготувати. Витратить за тиждень всі гроші, а потім позичає у мене на проїзд, хоча ніколи не повертала борг повністю. Коли я намагалася їй це пояснити, сестра сказала, що не може ж вона ходити, в будь-чому.

Коли я говорю, що потрібно купувати продукти, вона тільки кліпає віями і говорить: «у мене немає грошей, у тебе ж є, купи ти, а я в наступний раз». Мені це все трохи набридло, але не знаю, як зважитися, їй про це сказати, щоб не образилася, та й батьки не зрозуміють, як це я виставила за двері рідну сестру, я ж старша і повинна їй допомагати.

Але всьому ж має бути міра? Чи не так?

Фото pixabay.com