У кожного, напевно, є така «пильна» сусідка, яка завжди і на всіх кругом скаржиться до всіх можливих інстанцій. Ось і сім’ї Олени пощастило знайти таку сусідку, коли вони минулого року з сім’єю переїхали з вируючої столиці, де всім один на одного все одно, в невеликий районний центр, де всі один одного знають.
Олена довго не могла звикнути до такого, але вони вирішили з чоловіком, що так буде краще і їх дітям і їм самим, в 40 років вже хочеться тиші і спокою, та й роботу чоловік тут знайшов хорошу з керівною посадою. До слова сказати, у Олени з чоловіком було 5 дітей. І коли вони переїхали, Олена із задоволенням приступила до облаштування їх нового житла.
Взагалі Олена за покликанням педагог і дуже любить дітей, що частково пояснює той факт, що вона багатодітна мама. Але справа не в цьому, всі малюки у Олени погодки, а тому в декреті їй можна сміливо сидіти ще 3 роки. Та й декретом то це назвати складно, адже Лєна давно не працює, тому що жоден роботодавець не буде радий такій працівниці. Швидше, декрет – це та ж робота, тільки вдома.
Відповідно, щоб зовсім не скиснути від одноманітності і не загубити свій професійний талант педагога, Олена вирішила організувати садок на дому. Місто у них невелике і чутка про неї пронеслася швидко. Матусі приводили малюків до Олени по черзі, хтось працював разом з нею. Плату брали недорогу, чисто символічно. Молоді мами були дуже вдячні дівчатам, тому що могли викроїти час для себе, хтось підробляв.
Загалом були задоволені всі, крім сусідки. Вона раз у раз надзвонювала, то в поліцію, то в органи опіки. І одного разу в будинок до Лєни прийшли інспектори. Вони були неймовірно здивовані і це було помітно по їхніх обличчях. Милий інтер’єр, розвиваючі іграшки, порядок і акуратність, навчальні матеріали, дітки спокійно і організовано займаються, грає тиха музика. До слова сказати – ні до чого причепитися. Та й підприємництвом це не назвеш.
Матусі писали, що це благодійні внески, та й не завжди вони грошима розплачувалися, іноді звичайними фруктами. Жінки розподілили між собою, хто і що приносить. Грубо кажучи – справа для душі. Опитування жителів також показало, що Олена привнесла в їх тихе містечко іскру радості і можливість молодим мамам хоч трохи видихнути, та й соціалізувати дітей, тому що в місті садочків майже не залишилося, а ті що є – переповнені.
В результаті чутки дійшли до адміністрації та відділу освіти. І на день міста Олену з її сім’єю викликали на сцену і оголосили про те, що Олені і її сім’ї присуджується премія, а також їм виділяється куточок в старому місцевому клубі, де вони можуть організувати дитячий садочок вже на більш комфортній для них площі.
Допомагали в облаштуванні всім містечком і вже через 2 місяці сталося відкриття. Прийшли всі і навіть сусідка, так-так та сама, яка скаржилася. Вона з таким діловим виглядом, трохи задерши носа, але вже з посмішкою зазначила: – А що ви хотіли, у мене теж підростають два внучка. Всі засміялися. Але навіть не це головне.
Ви не повірите, але сьогодні саме вона – одна з найбільш затятих захисниць ініціатив Олени. Ось так буває в житті. Блиск в очах і віра в свою справу здатні творити і не такі чудеса. Втім Олена на жінку і не в образі і з кожним днем розуміє, що як же їй пощастило з сусідкою, адже якби не вона, то тулилися б вони як і раніше в їх кімнатці. Так що нічого просто так не відбувається, все тільки на краще!
Фото ілюстративне спеціально для Особлива
