“Свекруха Оксану не любила, все намовляла сина кращу партію знайти”

Бажання, написане на клаптику зимового вечора

– Потрібно написати щось таке. Це ж новорічний номер. Журнал має світитися, наче гірлянда.

Шеф, коли хвилювався, багато говорив, жестикулював і намотував кілометри по кабінету. Оксана намагалася вставити слово, але Горинич, так у редакції за емоційність та енергійність нарекли Максима Ігоровича, продовжував:

– щось романтичне, легке, щасливе

– З олів’є, шампанським, хмільною ніччю і похмільним ранком.

– Не іронізуй. До речі, де будеш зустрічати Новий рік?

– Краще запитай: з ким?

– О, це щось нове. Із ким же?

– З телевізором і котом.

– А, кіт? Тобто, чоловік?

Оксана залишила розгубленого Горинича без відповіді.

Позаминулого року, смачно повечерявши і не дочекавшись, коли бамкне дванадцята, Юрко заснув. А торік поскандалила зі свекрухою. Оксану з Юрком друзі запросили в Карпати. Треба було кудись прилаштувати Рудька. Свекруха котів не любила. І Рудько це знав. Почувши, що доведеться три дні провести у товаристві кота, в свекрухи стало від злості дибки волосся, а в Рудька – шерсть. Свекруха випалила все, що думає про Оксану, кота і її роботу. Театрально заламувала руки над тяжкою долею сина, якому під час Оксаниних відряджень доводиться самому прасувати сорочки і харчуватися бутербродами.

Рудька можна було взяти з собою. Але настрій подорожувати пропав. І готувати смаколики – також. Юрко шастав по поличках холодильника, бурчав про олів’є, «шубу» з оселедця, нормальну сім’ю і кота. Врешті, відкоркував шампанське. Закусив благородний напій борщем. І, не дочекавшись дванадцятої, заснув.

Свекруха Оксану не любила. І навіть не приховувала, що була б рада, якби Юрко знайшов іншу, вигіднішу «партію». Учергове сказала це, коли вичитувала Оксану за кількаденне відрядження. Й не забула дорікнути, що Оксана майже за десять років подружнього життя не спромоглася нaрoдити дитини.

Юрко відмовчувався. Бо так і не зізнався матері, що у нього реакція на маленьких дітей, як у неї на кота. Переконував Оксану: маля – це великий клопіт. Крім того, дитина відволікатиме його від творчості. Юрко працює в одному з невеликих видавництв художником. Проте вважав себе майже генієм.

Згодом Оксана почала підозрювати, що «партія» таки з’явилася. І ось на днях Юрко заявив, що зустрічатиме Новий рік із друзями. В чоловічій компанії. Рибалка, вогнище, юшка, пляшка.

– Дивися, не засни, як завжди. Осоромишся перед «партією». Я все знаю, – кинула між іншим, хоча й не здогадувалася, з ким тусується благовірний.

– Ти знаєш Аллочку? Тільки не влаштовуй скандалу. Вона дуже вразлива. Я піду. Можу вже, ради Аллочки. Тільки ніколи

– Вразлива, кажеш? Як же вона твою маму витерпить?

– Ти просто не знаєш Аллочки! Вона розуміє дyшу митця. Вона – ангел! Не те, що ти. Жінка не повинна бути сильною. І прямолінійною.

– Коли з речами на вихід, митець?

Зателефонував Горинич. Запитав, на якій стадії новорічно-романтично-феєрична стаття, бо скоро треба верстати журнал. Відповіла, що працює. Насправді ж, ще й не бралася. Запивала образу третім горням чаю. Міркувала, як повідомити своїм батькам про Юркову «партію». Про те, що після Нового року вирішила подати на розлучення. Не хотіла, аби Юрко зробив це перший.

«Вона поклала під подушку бажання, написане на клаптику зимового вечора. На підвіконні куняє котяра. За вікном бавляться з вітром сніжинки. Дідуган-грудень присів на лавці, де хтось видряпав: «Я тебе люблю», – диктувала сама собі вголос. Думки були уривчасті, розхристані.

Рудько відкрив одне око, усміхнувся у вуса. За котяру рудий бешкетник не ображався.

Пальці забігали по клавіатурі комп’ютера. «Якби хоча б раз у рік, в новорічну ніч, казки поверталися до дорослих. Вона дала б добрим феям адреси осель, де очікують на допомогу. Попросила б гномиків рознести самітнім стареньким вітальні листівки. Дванадцять братів-місяців – зібрати біля багаття людей з холодними серцями, аби вони стали теплішими і добрішими.

Маленького Принца – подарувати троянду хворій дівчинці з сусіднього під’їзду, бо їй ніколи не приносили квітів. Дивних птахів – принести на крилах до батьківських домівок дітей, які не навідувались туди роками. Ельфів – аби мерехтіли своїми ліхтариками, щоб ніхто не заблудився і не запізнився туди, де їх чекають. Синього птаха – аби приніс усім щастя.

У кожного є своя зірка і вона сумує, якщо про неї забувають. Привітайте її з Новим роком. Не знаєте, котра саме ваша? Пошліть вітання з новоріччям усім. Прості слова задздвенять у Всесвіті мелодією радості. Вам подякують міріади зірок. І коли звернетесь за порадою до Неба, і ваша, й чужі зірки допомагатимуть вам. Це ж так чудово – мати незліченну кількість зірочок-друзів у безмежжі Космосу.

.Коли будете купувати мандарини своїм дітям, вкиньте кілька зайвих у торбинку. Для хлопчиків і дівчаток, які також кладуть записки-мрії під подушку, або під ялинку, але вони поки що залишаються не прочитаними. Звичайні фрукти – для цих діток смаколики-сонечка, які змусять їх усміхнутися.

…Кожен із нас може відчути себе у новоріччя чарівником, зробивши хоча б одну маленьку добру справу»

…Горинич закінчив читати Оксанине «щось таке». Задумався.

– Не годиться? – запитала.

– Пригадуєш, недавно лист надійшов від нашої читачки, де вона розповідає про незрячу дівчинку, яка чудово грає на фортепіано?

– Пригадую. Інструмент старий, зіпсувався. Сім’я незаможна. Збирає гроші доньці на oпeрaцію. Полагодити інструмента немає за що. А дівчинка жила тією музикою. До речі, ця сім’я мешкає в нашому місті.

– Пошукай листа, там є адреса. І запитай у наших культурних діячів, хто може професійно полагодити фортепіано. Скажеш, скільки це коштує. Хоча, ціна не має значення.

Читайте також: Вона знала, що у чоловіка є коханка, коханка знала про дружину: щовечора вони заздрили одна одній

– Ти вирішив?

– Біжи, біжи, фея. Треба встигнути до Нового року.

Автор – Ольга ЧОРНА

За матеріалами видання “Наш День