Свекруха заявилася до нас без запрошення і влаштувала сварку за новорічним столом
— Лізо, а ви що, знову запросили до себе когось на Новий рік? — невдоволено запитала в мене свекруха, зателефонувавши ввечері.
— А чому вас так хвилює це питання? Навіть якщо й запросили, то це наш дім! — здивувалася я словам свекрухи, але чемнішою із нею не стала.
Це виглядало щонайменше дивно, і раніше подібного я за матір’ю чоловіка не помічала.
— Що, й Назарових покликали? — продовжувала допит Марина Геннадіївна, не звернувши уваги на мій невдоволений тон.
— Так, їх теж покликали. А що?
— Ось! Ти знаєш, Лізо, хотіла тобі сказати — вони мені зовсім не подобаються! Діна ця, подруга твоя, тільки вдає, що порядня. Надута, невихована, а поводиться так, наче в неї в жилах блакитна кров тече. Не менше ніж королівська. Просто дивно, де вона могла такого набратися, — невдоволено продовжувала Марина Геннадіївна. — А все-то бухгалтером працює в якійсь шарашкіній конторі. І чоловік у неї такий самий, їй під стать. Теж розумом не блискає.
— Не розумію, як можна міркувати про людей і давати їм таку невтішну характеристику, побачивши їх один раз, та й то побіжно? — щиро здивувалася я.
Мені зовсім не сподобалася ця розмова. Мало того, що свекруха лізла в наше з чоловіком життя, так ще й, судячи з усього, збиралася прийти до нас на Новий рік.
— Нічого не побіжно! — сперечалася вона. — Я дуже добре впізнала цих людей, коли ми разом гуляли на твоєму ювілеї в ресторані. Саме там вони й показали своє справжнє обличчя. Варто їм тільки випити, так одразу й понесло їх. Такого наслухалася, просто страшно згадати! Мені не пощастило, я сиділа поряд із ними.
— Давайте закінчимо цю розмову. Мені ніколи, — я вирішила відключитися, щоб більше не слухати ниття свекрухи. Та й справ було повно.
А наступного дня вона заявилася до нас як завжди ближче до вечора й сиділа вже третю годину, відволікаючи мене від домашніх справ. З онучкою, до якої нібито прийшла поспілкуватися, Марина Геннадіївна пробула всього лише хвилин десять. А зараз присіла на кухні й знову виносила мені мізки.
— А кого ще ви покликали на свято?
— Петрових, Лєну з Пашею. Ну а вам-то це навіщо? — знову здивувалася я.
— Просто цікавлюся. Про Лєну з Пашею нічого поганого сказати не можу, а Назарових не кличте, — знову взялася за своє свекруха.
— Марино Геннадіївно, це мої друзі. З Діною я дружу ще зі школи, і жодного разу вона мене не підводила, бо хороша людина й чуйна подруга. І чоловік у неї теж непоганий. Вони до речі дуже мені допомагали, коли Вітя потрапив до лікарні минулого року, — уже з явним невдоволенням відповіла я свекрусі.
— Ти, звичайно, можеш їх захищати, діло твоє. А тільки мені, літній людині, видніше, хто є хто, — невдоволено підібравши губи, видала Марина Геннадіївна.
— Давайте закінчимо цю неприємну розмову!
— Ні, я якраз і хотіла тебе попросити, Лізо, — на цей Новий рік до себе нікого не кличте. Невже погано зустріти свято зі своєю сім’єю? Вузьким сімейним колом? — приголомшила мати чоловіка.
— А вам не все одно, самі ми його зустрінемо чи з друзями?
— Ні, мені не все одно, хто сидітиме поряд зі мною за новорічним столом. Я якраз і хотіла тобі повідомити, що збираюся Новий рік зустрічати тут, із вами.
— З нами? Здивували зараз. А як же ваша традиційна зустріч старих подруг на дачі в Клавдії Антонівни? Як же ваша згуртована компанія обійдеться без свого ідейного натхненника, тобто без вас? — я з подивом дивилася на свекруху.
— Клава їде до доньки. Вона якраз відзначатиме свій ювілей. Анна до Нового року з санаторію ще не повернеться, а ми з Лідією вирішили, що вдвох зустрічати — це вже не те. Нудно й самотньо. Тому я прийду до вас.
— А ви впевнені, що вам буде зручно з нами? У нас збереться галаслива компанія, молодь, і спати лягати ми всю ніч не плануємо, — я як могла намагалася відговорити Марину Геннадіївну.
— Так я тобі й кажу про це! Повторюю — не треба нікого кликати. Зустрінемо свято по-домашньому, в сімейній обстановці — ви, я та онучка. Ну чим погано, скажи?
— Це питання не обговорюється, Марино Геннадіївно. І свої плани через вас ми міняти не будемо, — твердо відповіла я.
Свекруха пішла від нас невдоволеною. Коли чоловік повернувся зі зміни, я пояснила йому, що ідея його матері погана, і щоб він спробував відмовити її від наміру зустрічати з нами Новий рік.
— Ні, це безнадійно! Якщо мати щось задумала, її вже не переконаєш. Нехай приходить, шкода, чи що? А коли зрозуміє, що їй з нами незручно, відправимо її додому, на таксі, — безтурботно відповів мені Віктор.
— Ой, щось мені зовсім не подобається твій оптимізм! Як би чого не вийшло, — не погоджувалася я з чоловіком. — Твоя мама як скриня з сюрпризами. Від неї ж можна чекати чого завгодно!
— Усе буде нормально, не переживай, — запевнив мене чоловік.
В останній день року в мене було стільки справ і клопоту, що я зовсім забула про свою свекруху та її бажання прийти до нас. Але ближче до дев’ятої вечора пролунав телефонний дзвінок від Марини Геннадіївни, яка вирішила мені нагадати про себе.
— Чому ви досі не прислали по мене машину? Якщо Віктор до такої міри зайнятий, що за матір’ю не зміг приїхати, могли б і таксі мені замовити! — гнівно закричала свекруха в трубку.
— А ви що, вже не в змозі до нас добратися самостійно? І таксі теж самі могли викликати. Робити мені більше нічого, тільки про вас і думати! — я відреагувала нечемно, бо була заклопотана приготуванням святкового столу.
Невдовзі мали приїхати друзі, яких ми запросили в гості. За традицією вони привезуть із собою продукти та вже готові салати, але за мною були сервірування столу, гаряче та прикрашання квартири до свята. А я навіть ще не привела себе до ладу, а на це теж потрібен час.
Віктор уже дві години тому поїхав до моїх батьків, повіз туди п’ятирічну доньку, і все не повертався. Швидше за все, стояв у заторах. Час підтискав, я вже починала нервувати. І дзвінок свекрухи був як червона ганчірка для бика. Тому я й не стрималася.
— А ти що грубіяниш? Ти чудово знала, що Новий рік я зустрічатиму з вами. Могла б заздалегідь нагадати чоловікові, щоб він привіз мене до вас, — з образою продовжувала Марина Геннадіївна. — От де зараз мій син? На дивані ледь животіє? Випив уже, мабуть, тому й за кермо не сідає?
— Він поїхав до моїх батьків.
— От, до твоїх поїхав, подарунки їм повіз. А про матір і не згадав! — свекруха продовжувала робити мені нерви.
— Добре, зараз замовлю вам таксі, — я вирішила більше не слухати невдоволені вигуки.
— От і замов! — противним голосом крикнула жінка, радіючи, що останнє слово було за нею.
Ближче до десятої почали підтягуватися гості.
Шум, веселий сміх і жарти одразу наповнили квартиру, в якій друзі планували зустрічати Новий рік. Пані метушилися на кухні та біля великого святкового столу в вітальні. Чоловіки ж зібралися біля великого телевізора, де бурхливо обговорювали останні новини.
Останньою приїхала Марина Геннадіївна. Увійшовши, вона невдоволено оглянула все навколо. Звичайно ж, її ніхто не зустрів і не виявив їй гідної уваги, як вона хотіла. У такій метушні ніхто просто її не помітив. Мовчки пройшовши у вітальню, свекруха всілася в крісло й стала спостерігати за святковою метушнею.
Коли всі сіли за стіл, щоб провести старий рік, Марина Геннадіївна, уважно оглянувши стіл і не знайшовши, на її думку, нічого придатного для себе, підтримати тост відмовилася.
— Вітю, а чому ти не купив мені сухого вина? Ти ж маєш розуміти, я не можу пити нарівні з вами такі міцні напої! — обурилася вона.
— Та я якось не подумав про це. У нас вино ніхто особливо не шанує, — усміхнувся син. — Хочеш, ми тобі шампанського відкриємо?
— Ні, воно з газом. Мені таке теж не можна, — примхливо відповіла мати.
Демонстративно наливши собі яблучного соку зі скляного глечика й ледь пригубивши його, свекруха поставила склянку на стіл.
Із цієї миті почалося її протистояння. І всі, хто був за цим столом, опинилися по той бік барикади.
Марині Геннадіївні не подобалось абсолютно все. Першим по заслугах отримав друг Віктора, який сидів біля неї. На думку Марини Геннадіївни, Павло дуже голосно розмовляв.
— Можна говорити тихіше? Ви ж оглушили мене, — повернувшись до здивованого чоловіка, промовила вона.
— Так свято ж, шумно, от ми й шумимо. І ви веселіться, хто вам заважає? — зніяковіло відповів гість і продовжив спілкуватися з чоловіками, що сиділи навпроти. Ще голосніше.
— Просто хамство якесь, — невдоволено видала жінка.
Після цього дісталося Діні, яку Марина Геннадіївна чомусь дуже не любила.
— Так, друзі, а ось мій фірмовий салат, я його завжди готую на Новий рік! Спробуйте обов’язково, вам сподобається! — запропонувала всім Діна, показуючи рукою на блюдо з салатом, який привезла з собою.
— І нічого особливого в ньому немає. Та й поєднання продуктів вельми дивне, — одразу ж видала моя свекруха, навіть не встигнувши спробувати страву. — Від такої мішанини нетравлення шлунка буде! Я б нікому не радила його їсти.
— Мамо, ну навіщо ж так? — Віктору стало ніяково. — Не ображай наших гостей. Діна старалася, готувала. Я впевнений, що це дуже смачно.
— Дивно, завжди всім подобався, і ніхто на проблеми з животом не скаржився, — скривджено промовила Діна.
— Я думаю, нам не варто зважати на слова Марини Геннадіївни, частуйтеся, друзі, і нічого не бійтеся, — примирливо промовила я, з докором глянувши на матір чоловіка.
Свекруха лише мовчки стала шукати, на кому б ще вимістити свою злобу.
Весь вечір вона сиділа, наче набравши в рот води, нічого не їла й не пила. Коли ж після дванадцятої, весело зустрівши Новий рік, уся компанія взялася танцювати під запальну музику, Марина Геннадіївна рознервувалася не на жарт.
Вона то й вимагала від сина, щоб він зменшив звук. Заявляла, що так голосно співати й танцювати не можна навіть у новорічну ніч. Їй здавалося, що нетверезі гості надто вульгарно поводяться. Адже можна було, на її думку, просто посидіти за столом, а потім спокійно й мирно розійтися по домівках.
Марина Геннадіївна навіть підійшла з цим питанням до Віктора, відірвавши сина від приємної бесіди на балконі. Того часу чоловіки там диміли й вели жваву голосну розмову на різні теми.
— Вітю, можна тебе на хвилинку? — покликала його мати.
— Так, слухаю тебе, мамо. Якщо ти втомилася, можу викликати таксі, — бачачи невдоволене обличчя матері, запропонував він.
— Так, я втомилася, але зараз додому не поїду. По-перше, я боюся їхати сама, адже ніч надворі. Мало який водій трапиться. А раптом він буде нетверезий? Або попутник підозрілий нав’яжеться. Ні, не поїду. А по-друге, я переживаю за вас, Вітю, — видала мати.
— А чого тобі за нас переживати?
— Ви всі тут, включаючи гостей, уже в добрячій підпитці! А деякі — так взагалі зайвого набралися. Ось, подивися, як горланять! Наче в лісі! — із докором промовила вона.
— Так свято ж, мамо! І смію тобі нагадати, що ми давно вже не діти, — усміхнувшись, Віктор зник на балконі, де цього часу йшла захоплива бесіда.
Але найцікавіше сталося потім.
Коли після веселих танців усі вирішили сісти за стіл, щоб підняти черговий тост за наступний рік і відвідати гаряче, яке вже стигло в духовці, Марина Геннадіївна влаштувала скандал. Прямо за новорічним столом.
— Шановні гості, ви взагалі бачили, котра зараз година? — запитала вона голосно.
Свекруха промовила це, підвівшись зі стільця, через що всі, хто сидів за столом, вирішили, що жінка зібралася сказати тост, тому були уважні.
— Так, знаємо! Звичайно! Пів на другу ночі, — почали кричати гості. — До ранку ще далеко!
— То давайте ж вип’ємо за… — почала була Діна.
— Зажди ти! Хто тобі слово давав? Вип’є вона! Годі пити! Годі вже! Мало випила сьогодні? Не догналася ще до кондиції? Додому пора збиратися, — продовжувала свекруха начальницьким голосом. — Дорослі люди, у самих уже діти, а поводитеся — гріх дивитися! Ну, випили, повечеряли, потанцювали. І годі! Пора й честь знати! Навіщо ж до поросячого вереску допиватися?
— Вітю, Лізо, що відбувається? Як це розуміти взагалі? — наші гості були розгублені й скривджені.
За столом повисла неприємна тиша. Усі мовчки перезиралися з застиглими в руках чарками й келихами.
— І немає чого тут ображатися! Невже ви ще не напилися? — продовжувала Марина Геннадіївна, якій уже дуже хотілося лягти. — Скільки можна лити в себе й витворяти бозна-що?
— Нам що, додому йти? І чому я маю все це вислуховувати? — з обуренням запитала в мене Діна. — Що відбувається?
— А відбувається те, що тут командує свекруха, якій такого права ніхто не давав, — холодно дивлячись на матір чоловіка й трохи оговтавшись від потрясіння, відповіла я.
— Пора всім розходитися, — вже не так упевнено продовжила Марина Геннадіївна, відводячи від мене очі.
— Пора? Чудово! Швидко збирайтеся! Вітю, виклич матері таксі! І негайно! А ми продовжимо зустрічати Новий рік. Вип’ємо, друзі! Хто хотів сказати тост? — звернулася я до своїх гостей.
— Я не поїду! — примхливо відповіла свекруха.
— Тоді пішки! Ходьба дуже корисна, особливо у вашому віці. Можу дати вам лижні палиці вашої онучки, щоб ви не просто так ішли. Заодно й спортом займетеся, — зухвало відповіла я матері чоловіка.
Гості цього часу дружно засміялися з мого жарту й продовжили веселе застілля.
На бідну Марину Геннадіївну більше ніхто уваги не звертав.
Син викликав їй таксі, і вона змушена була вирушити до себе додому, в порожню й тиху квартиру.
І добре їй так — у чужому домі поводься як гість, а не як злий господар.
