Іра з Іваном жили в шахтарському селищі в будинку батьків Івана. Батько у нього давно пoмер, а мати — Маріанна Володимирівна рано пішла на пенсію, тому в свої 50 років цілими днями сиділа вдома. Господарством не займалася, город теж не любила. Цілий день телевізор дивилася або в гості до подруг ходила. В гості взагалі ходити любила, причепуриться і йде.
Любила бути в центрі уваги, веселі компанії, поверталася іноді пізно і на пiдпuтку. Але жінкою вона була нешкідливою, доброю, невістку не ображала, але вважала, що вона в своєму житті вже напрацювалась, нехай тепер молоді про неї піклуються. Джерело
Іра працювала в магазині, з роботи прибіжить – вечерю готує, прибирає, пере, з дітьми уроки робить, після вечері посуд помиє, чоловікові з собою їжу на завтра збере. Чоловік на шахті водієм працював. Проста сім’я. Жили спокійно, мирно, достаток певний був.
Але як грiм серед ясного неба – шахту закрили. 95% чоловічого населення селища, та й найближчих населених пунктів залишилися без роботи. Життя, ніби зупинилася. Немає роботи, немає грошей, немає перспектив. Почали чоловіки пuтu. А чим ще зайнятися? Ті, хто на пенсії, хоч щось отримували, а молодим куди податися?
Вирішив Іван виїхати на заробітки. До троюрідного брата. Здзвонилися. Брат обіцяв допомогти, сказав: «Приїжджай».
Зібрався Іван і поїхав. Брат справді допоміг, влаштував в будівельну бригаду через знайомих і на перших порах дозволив пожити у себе. У нього теж квартира двокімнатна, в якій крім нього, дружина і двоє дітей. Іван швидко роботу освоїв, замовлень було багато, став непогано заробляти. Кімнату зняв, додому гроші відсилав.
Так рік минув. Одного разу дружина зателефонувала і сказала, що магазин її закрили, вона теж без роботи, син старший зовсім від рук відбився, не слухається, з поганою компанією зв’язався. Та й їй без нього погано, нудьгує. Та й що це за родина? Живуть окремо.
Порадилися вони один з одним і вирішили, що треба Ірині з дітьми до Івана переїжджати. Переїхали. Винайняли однокімнатну квартиру. Дітей до школи оформили. Іра теж в магазин влаштувалася, недалеко від будинку. Ще рік прожили. Вирішили іпотеку брати, тим більше материнський капітал є. Ніби як налагодилося все, стали плани будувати, що будуть у відпустку в рідне селище до матері їздити, свіжим повітрям дихати, в городі копатися.
Маріанна Володимирівні дзвонили часто. Вона, здавалося, і не нудьгувала зовсім, навіть рада була, що виїхали всі. Пізніше з’ясувалося чому.
Свекруха зовсім в гульки вдарилася, як з ланцюга зірвалася. Мало не щотижня новий шанувальник, з ранку до вечора повна хата гостей: знайомі-незнайомі, жінки-чоловіки. Маріанна Володимирівна всім рада. Один раз напuлuся чогось незрозумілого, ледве живі залишилися, добре хоч сусіди у швuдку зателефонували. Тиждень пролежала Володимирівна під кpaпельницею. Сусідка синy Івану подзвонила. Він терміново приїхав.
Подивився на занедбаний будинок: багатьох речей взагалі немає, розтягнули aлкoгoліки, в городі трава заростає, матір бліда… Подзвонив Ірині, порадився і вирішив матip з собою забрати. Зібрав все, що можна було. Будинок закрив, ключі сусідці віддав.
Тепер живуть вп’ятьох в однокімнатній квартирі, свекруха, як і раніше нічого не робить, подруг немає, ходити нікуди, весь день вдома. Оформили її сторожем на якийсь склад, ніч через три. Але ходять Ірина з Іваном за неї чергувати, заодно удвох залишаються. Ось так і живуть, чекають коли їх двокімнатку добудують.
