Світлана сиділа на балконі свого сучасного будинку в Сіднеї і дивилася на безкрайній океан. Сонце повільно опускалося за обрій, його відблиски переливалися на воді, створюючи враження того, що світ був освітлений теплим золотом.
Це був ідеальний момент, щоб подумати, і Світлана часто ним користувалася. Вона відчувала себе впевненою в своєму житті, яке складалося з успіху, краси та комфорту.
Тепер вона була щасливою, тепер у неї була власна справжня родина, стабільність і розкіш. Вона працювала менеджером в одній з великих австралійських компаній, добре заробляла і могла дозволити собі все, чого бажала.
Але є одна річ, яка не давала їй спокою, незважаючи на всі ці зовнішні досягнення. Це її сестра Ірина, яку Світлана залишила в Україні разом з їхньою старою мамою.
Ірина була зовсім іншою людиною. Вона завжди була трохи важкою на підйом, не мала того оптимізму, який супроводжував Світлану, і не могла знайти шляхів до фінансового успіху, як її сестра. Водночас, Світлана не переставала підтримувати їх обох фінансово.
І хоча Світлана сама не говорила про це відкрито, вона часто згадувала, як кілька років тому вона вирушила на південний континент, покидаючи все, що мала в Україні.
Усі її зусилля були спрямовані на те, щоб побудувати своє нове життя. Ірині ж не вдалося вибратися з тієї пастки бідності, що висіла над нею і старенькою мамою. Світлана відчувала певну провину за це.
Вона регулярно надсилала гроші сестрі на лікування їхньої матері. Спочатку вона навіть не сумнівалася, що їх витратять по призначенню, але з часом почала помічати щось дивне.
Ірина почала поводитися все більше відсторонено, а коли Світлана намагалася дізнатися, на що конкретно йдуть її гроші, відповідь була завжди неясною. Це була перша тривожна ознака, але Світлана вирішила, що вона надто схильна до занепокоєння.
Світлана завжди була вперта. Вона заробляла хороші гроші і забезпечувала сім’ю. Заради цього вона працювала день і ніч, і віддавала всю себе цій меті.
Тому не було нічого дивного, що вона продовжувала надсилати кошти на лікування матері, хоч і чула від Ірини, що не завжди вдавалося отримати найкраще лікування через брак спеціалістів і хороших умов у їхньому містечку.
Минуло кілька років, і ситуація не змінювалася. Світлана часто спілкувалася з Іриною по телефону. Її сестра рідко зв’язувалася з нею без приводу, і навіть коли це відбувалося, розмова рідко ставала теплою.
Світлана відчувала відчуження, хоча і не могла зрозуміти його причини. Чи була справа лише в матері, чи в чомусь іншому?
Одного разу, після чергового дзвінка, Світлана вирішила, що пора дізнатися, де саме йдуть її гроші. Вона вирушила до України, щоб побачити все на власні очі.
Вперше за багато років вона мала намір повернутися додому, і це рішення було для неї важким. Вона не знала, що знайде, але відчувала, що, якщо не зробить цього, втрачатиме контроль над ситуацією.
Повернувшись до рідного міста, Світлана вирушила додому, де жила Ірина з мамою. Як і раніше, будинок був старим і занедбаним, із затертими стінами і тісними кімнатами. Ірина була вдома, але виглядала чимось роздратованою, і не дуже рада була бачити Світлану.
— Ти що, повернулася? — сказала Ірина з недовір’ям, коли сестра увійшла до кімнати.
— Так, я приїхала подивитися, як ви. І хочу дізнатися, на що йдуть мої гроші. Я надсилаю їх не для того, щоб ти витрачала їх на твої забаганки, — відповіла Світлана, відчуваючи, як у неї піднімається напруга.
Ірина не здивувалася, хоча на її обличчі промайнув сумнів. Вона довго мовчала, перш ніж відповісти.
— Мама хворіє. Усі ці гроші йдуть на її ліки, та лікування в клініках, — сказала Ірина, але її слова звучали не зовсім переконливо.
Світлана почала уважніше оглядати будинок і побачила те, чого не помічала раніше. Ірина носила новий дорогий одяг, із магазину високої моди, а в кутку кімнати стояла величезна коробка з новими технологічними гаджетами. Це не виглядало так, ніби ці гроші йшли на лікування матері.
— Ірино, ти не можеш так, — сказала Світлана, її голос зламався від емоцій. — Мама не може оплатити лікування, а ти витрачаєш гроші на це? Чому ти не дбаєш про неї? Чому не використовуєш ці гроші по призначенню?
Ірина опустила очі, її погляд став відвертим і ледве замаскованим. Вона почала розповідати, що теж має свої потреби і що їй важко залишатися в боргу перед тими, хто дав їй гроші.
Світлана почала усвідомлювати, що Ірина використовувала її гроші не для того, щоб допомогти матері, а для свого комфортного життя.
— Ти що, справді думаєш, що я не знаю, що ти купуєш собі нові речі та гаджети, поки мама ледве зводить кінці з кінцями? — запитала Світлана з гіркотою в голосі.
Ірина не могла відповісти. Тільки мовчки дивилася на сестру, не маючи ані сил, ані бажання виправдовуватися. Світлана відчула велику образу — на сестрі, на собі. Вона не могла зрозуміти, як це сталося. Чому вона так довго дозволяла цій ситуації розвиватися?
— Я більше не можу це терпіти, Ірино. Я більше не буду надсилати тобі гроші, поки не побачу, що ти насправді дбаєш про маму, а не про себе, — сказала Світлана, схлипнувши.
Ірина не відповіла, але Світлана знала, що це була важлива розмова, яка, зрештою допоможе все змінити та поставити на свої місця.
Повернувшись до Сіднея, Світлана відчула полегшення. Вона нарешті зробила те, що мала зробити. Її мама залишалася важливою частиною її життя, але вона не могла більше дозволяти Ірині користуватися її добротою та підтримкою.
А якщо Ірина не зміниться і не почне нарешті турбуватися про їхню матір, то Світлана скаже їй повернути всі гроші, які вона їй висилала а та потратила на власні потреби.
Валентина Довга
