Світлана ніколи не думала, що її життя зміниться настільки радикально. Народившись і виростаючи в Україні, вона мала щасливу родину: люблячого чоловіка Олексія та сина Дмитра, з яким вони мріяли про майбутнє.
Втрата близьких стала настільки болючою, що Світлана навіть не знала, чи зможе колись встати на ноги. Світлана відчувала, що все втрачене.
Їй здавалося, що в цьому світі немає більше місця для щастя, і все, чого їй залишалося, це туманне згадування про колишнє життя.
Після деякого часу, не в змозі пережити біль у рідній країні, Світлана вирішила поїхати до Італії. Знайшла роботу в будинку Хорхе, іспанця, який давно жив у маленькому містечку на узбережжі Тірренського моря. Цей крок був не лише спробою змінити обстановку, а й втечею від спогадів.
Спочатку все виглядало так, ніби Світлана лише існувала в новій реальності. Вона працювала прибиральницею в будинку Хорхе, намагаючись не заважати йому, не втручатися в його приватне життя.
Хорхе був добрим і уважним чоловіком, але йому важко було зрозуміти, чому Світлана була такою мовчазною. Її поведінка ставала дедалі замкненою, а важкі спогади про втрату змушували її віддалятися від навколишнього світу.
Проте, з часом, Світлана почала розпитувати Хорхе про його родину, хоча й намагалася уникати теми власних близьких. Вона намагалася знайти зв’язок із тим, хто був поруч, хоч і не могла повністю розкритися.
Хорхе був розумним чоловіком, що розумів, як важливо не форсувати події, але він бачив, що Світлана потребує підтримки.
Одного разу, коли Світлана прибирала одну зі старих кімнат будинку, її увагу привернула фотографія, що лежала на столі. На знімку був молодий юнак з темним волоссям і глибокими, сумними очима.
Щось у його погляді здавалося незвично знайомим, майже рідним. Світлана піднесла фотографію до себе, і серце її забилося сильніше.
Це був момент, коли вона відчула, що щось змінилося в її душі. Юнак на фотографії був схожий на її сина Дмитра.
Тремтячи від емоцій, Світлана запитала в Хорхе, хто це. Хорхе злегка засміявся і пояснив, що це його племінник, Хуан. Юнак жив в Іспанії, і Хорхе часто згадував його, бо він був дуже близьким до нього.
Але для Світлани, яка пережила стільки болю через втрату сина, це питання стало чимось більшим, ніж просто цікавість.
«Вибачте, але він так схожий на мого сина», — сказала Світлана, майже не чуючи свій голос.
Хорхе здивувався її словами, адже він не знав про трагедію Світлани. Але він не став розпитувати одразу. Він просто подивився на неї з розумінням і сказав: «Може, це просто співпадіння, але ти, мабуть, дуже сумуєш за своїм сином».
Після цієї “зустрічі” з фотографією Світлана почала відчувати, що знову з’явилася надія. Вона не могла пояснити чому, але цей хлопець з фото знову повернув їй відчуття тепла, яке вона колись відчувала у своєму домі.
Вона почала частіше думати про Хуана, і хоча їй було важко пережити спогади про сина, вона відчувала, що цей хлопець — частина її майбутнього, навіть якщо це було лише в її мріях.
Світлана почала більше спілкуватися з Хорхе. Вона дізналася про його родину, і хоча тема сина була болючою, вона почала відкриватися перед Хорхе.
Він уважно слухав її історію, і хоч він не міг зрозуміти всю глибину її горя, він намагався бути для неї підтримкою. Хорхе був добрим чоловіком, і його відношення до Світлани з часом ставало все теплішим.
Одного дня, коли Хорхе запитав Світлану, чи хоче вона побачити Іспанію, вона погодилася. Цей крок став для неї важливим: це була спроба залишити біль позаду і знайти нові можливості для себе.
Після кількох місяців життя в Італії, Світлана вирушила до Іспанії з Хорхе. Подорож до Іспанії була для неї не лише можливістю відпочити, а й шансом, який вона не могла проігнорувати.
Як тільки вона побачила Хуана вживу, вона зрозуміла, що ця зустріч має для неї особливе значення. Юнак був не лише схожий на її сина, але й мав особливу харизму, яка нагадувала їй Дмитра.
Хуан був дуже відкритим і доброзичливим, і незважаючи на свою молоду вдачу, він швидко став близьким для Світлани. З часом вона почала відчувати в ньому підтримку, яку їй так не вистачало.
І хоча це не був її син, між ними виник особливий зв’язок, який наповнював її серце теплом. Світлана не знала, як це сталося, але вона відчула, що її серце почало відкриватися до нових можливостей.
І хоча болісні спогади про втрату залишалися, вона зрозуміла, що життя не закінчується з трагедією. Зі своїм новим другом, Хуаном, вона знайшла спосіб продовжувати жити, не забуваючи про минуле, але й відкриваючи нові горизонти.
Світлана вже не була тією самотньою жінкою, яку зламала втрата близьких. Вона знову відчувала, що є частиною чогось більшого. Хорхе і його родина стали для неї новим світом, де вона могла знайти мир і надію.
Віра Лісова
