Світлана зібрала валізу і поїхала на заробітки в надії не тільки грошей заробити а й дитя для них з Павлом привезти. Однак коли у жінки все вийшло то чоловік Павло не схотів її прийняти і Світлана залишилась одна з немовлям на руках

Світлана завжди мріяла про те, щоб її життя стало краще. Вона була вірною дружиною, мамою і відповідальною господинею, але фінансові труднощі, що постійно нависали над її родиною, не дозволяли їй жити спокійно.

Павло, її чоловік, працював на місцевому заводі, і хоча він був добросовісним працівником, його зарплати не вистачало на всі потреби родини. Вони не могли отримати всього, що їм потрібно, те, що вони бажали для себе.

Тому Світлана вирішила поїхати на заробітки за кордон. Це було важке рішення для неї, але вона розуміла, що іншого шляху, щоб покращити їхнє становище, наразі не було.

Зібравши валізу, вона поїхала до Польщі. Відкриваючи двері для нових можливостей, вона вирушала з однією метою: заробити гроші та, можливо, приїхати вже не одній, а з дитям.

Вони довго намагалися але так і не посилав їм Бог нащадків, тож жінка і придумала такий вихід із ситуації. Вона розповіла чоловікові, він і не проти був.

“Павле, я поїду, ми з тобою ще побачимося, все буде добре. Ти ж пам’ятаєш, я заради нас це роблю,” – сказала вона чоловікові, коли він проводжав її до автобуса.

Він лише зітхнув, мовчки погладив її по голові, але не сказав нічого. Світлана все ж вирушила в подорож, сповнена надій на краще майбутнє.

В Польщі Світлана швидко знайшла роботу. Спочатку було важко: мовний бар’єр, незвична їжа, важкі умови праці. Але вона адаптувалася, і з часом її життя налагодилося.

Вона працювала на фабриці, де виготовляли різноманітні товари, і хоча робота була важка, зарплата була набагато вищою, ніж в Україні. Світлана отримувала гроші, яких вистачало на життя, і вона почала посилено відправляти їх додому, щоб підтримати чоловіка.

Згодом Світлана дізналася, що при надії. Це було великим щастям для неї. Вона завжди мріяла про дитину, і Павло теж а з новими фінансами могла собі дозволити найкраще для малюка. Вона писала Павлу, розповідаючи йому про новину.

“Павле, ти будеш батьком! Я чекаю дитину. Я не можу передати, як я щаслива. Все буде добре, обіцяю.”

Але відповідь чоловіка була холодною і лаконічною.

“Це твоє рішення, Світлано. Ти сама це зробила.”

Світлана була розгублена. Вона не могла зрозуміти, чому Павло відреагував так, адже вони завжди мріяли про дитину.

Через кілька місяців, коли Світлана вже була на восьмому місяці, вона вирішила повернутися додому. Вона пообіцяла собі, що все зробить правильно, що привезе дитину і повернеться до Павла, щоб разом виховувати малюка. Вона вперше у житті почувала себе такою сильною і впевненою.

Коли вона приїхала додому, виявилося, що Павло не чекав її. Він не був готовий до такої зміни в їхньому житті. Виявилося, що він давно мав інші плани на своєму житті і більше не був готовий бути батьком чи чоловіком.

“Світлано, я не готовий до цього. Ти знаєш, я вже все вирішив. Ти сама поїхала, сама й намагаєшся вирішити все. І дитина… це не моє. Ти не розумієш, я не можу це все прийняти,” – сказав Павло, коли вона приїхала додому.

Світлана стояла перед ним, тримаючи свої речі в руках, але її очі були повні сліз.

“Як ти можеш так говорити, Павле? Ми разом будували наше життя. Ти ж сам говорив, що хочеш дитину! Як ти можеш мене залишити?” – запитала вона, не вірячи своїм словам.

“Я не хочу цього. Я не готовий. І не розумію, чому ти повернулася. Ти ж могла залишитися там і жити нормально,” – відповів Павло, не зважаючи на її емоції.

Світлана відчула себе так, ніби весь її світ обрушився. Вона стояла, не знаючи, що робити, але зрозуміла одне – вона була сама. Сама з дитям, сама зі своїми почуттями і планами. Але і з безмежною любов’ю до своєї дитини, якої вона не збиралася відмовлятися.

“Добре, Павле. Я зрозуміла. Але я не віддам дитину. Вона буде моєю, я буду її мамою, навіть якщо ти вирішив не бути батьком,” – сказала вона.

Вона повернулася додому, в маленьку кімнату, де почала готувати все для народження малюка. Через кілька тижнів народився її син, маленький і тендітний. Всі труднощі, всі сльози, всі розчарування стали неважливими, коли вона тримала його на руках.

Тепер, коли Світлана була матір’ю, її життя змінилося назавжди. Павло залишив її, але вона більше не могла про нього думати.

Вона була з ним не через гроші чи благополуччя, а через любов. І навіть якщо він відмовився від неї та її сина, Світлана зрозуміла, що її справжня сила полягає в тому, щоб бути самостійною і впертою.

Її син ріс швидко. Він був дуже милим і здоровим хлопчиком, і вона робила все, щоб дати йому найкраще. Світлана працювала, виховувала дитину і продовжувала шукати своє місце в світі.

Вона зрозуміла, що її життя не залежить від того, чи є поруч чоловік, чи ні. Вона змогла знайти внутрішню силу і почати новий етап свого життя.

А Павло, тим часом, залишився на тому місці, яке сам собі обрав. Він не прийняв свою роль батька, і тепер його життя йшло за звичним, але холодним маршрутом.

І навіть якщо Світлана могла б йому простити, вона розуміла, що справжнє щастя знайде не в тому, щоб повернути те, що було втрачене, а в тому, щоб будувати своє нове життя з чистого листа.

Що б ви порадили Світлані?

Автор: Галина Червона

You cannot copy content of this page